Всю дорогу до квартири жінка думала тільки про одне – як же “розмалювати” її личко так, щоб мати рідна не впізнала. А квартиру просто спалити разом з нею. Щоб все згоріло та жодного попелу не залишилося. Та коли двері відчинила маленька та тендітна, немов Дюймовочка, жінка, то злість кудись зникла. На серці одразу стало прохолодно, немов крижаною водою облили з ніг до голови.
– Ось як ти виглядаєш насправді – з огидою промовила жінка – Ангеліна. Думала, що ти виглядаєш, як всесвітньо відома модель, а ти така звичайна сіра мишка. Що в тобі такого особливого, скажи? Ще й не хата, а якась халупа. Гноєм тхне, дихати неможливо. То це так описують спокійне життя в селі? А той боягуз де? Невже боїться мене побачити на вашому порозі?
– Толя? Він у сусіднє село поїхав до моїх батьків, допомогти треба. Буде тільки завтра зранку. Будь ласка, проходьте, я не хочу, щоб сусіди вас бачили – тремтячим голосом промовила Ангеліна. – Поговорімо вдома, як дорослі люди. Без скандалів та криків.
– Боїшся, що по селі чутки підуть, яка ти змія хитра і чоловіка мого забрала?
– Вам чаю, кави чи молока?
Жінка зайшла до хати. Голосно грюкнула дверима, що шибка ледь не вилетіла. Почала оглядати хату – чисто, прибрано. Охайно.
– А я Тетяна. Не чекала мене в гості? Дарма, а я ось такий тобі приємний сюрприз зробила – сказала гордо жінка. Нервово розсміялася.
У хаті панувала тривожна атмосфера. Жінки довго мовчали.
– Приворожила? Що йому таке підсипала, що він сюди переїхав. Колись казав, що життя у селі – то для дурнів. А зараз ось як помінявся. Ну, кажи, що ти з ним зробила?
– А ви його самі й запитайте! Він дорослий чоловік, а не іграшка у моїх руках. Силоміць ніхто тут нікого не тримає.
– Не хвилюйся, я його обов’язково запитаю. Я ж його законна дружина, тому…
– Це поки що ви ще дружина! – з криком перебила Тетяну господиня – а Толя скоро піде і напише заяву на розлучення! От побачите. Якщо ви приїхали до мене говорити – прошу, говоріть. Тільки припиніть зі мною так поводитися, немов я дикунка якась. Якщо я живу у селі, то це не означає, що зі мною можна розмовляти, як з дівкою дворовою. Я така сама жінка, як і ви!
– Та як ти смієш мені вказувати! Це я ще погана?! Здається, що ти щось переплутала, дорогенька! Давно гострих відчуттів у житті не було?!
– Ось! Саме тому від вас чоловік і пішов! Ви завжди його клювали, немов курка! Постійно дорікали, що то не так робив, там не так сказав! Йому набридли ці скандали. Він також жива людина, має свої проблеми та почуття. А ви так його зневажали. Тільки грошей від нього хотіли.
– А я бачу, що ти все знаєш. Бідолашний Толік тобі нажалівся на таку погану дружину, прибіг тобі поплакатися у спідницю? А те, що у нас не було грошей, бо малу доньку потрібно на ноги підіймати, тобі не казав? Кожен день з дитиною по лікарях ходити? Звісно, що у мене на балконі в місті корова не пасеться та на кухні кури не несуться. От і він до тебе на все готове прийшов. Думаєш, що він тебе любить? Та просто побачив, що ти така дурненька і користується тобою. Хата ж велика, город – ще більший, а господарство просто ого-го!
– Припиніть таке говорити! Він багато домашніх клопотів виконує. Навіть моїм батькам допомагає. А я про нього піклуюся, тому він і обрав мене! Я для нього підтримка та розрада, а ви немов суворий командир. Тому він вас залишив. Вже нарешті усвідомте це та змиріться. Не потрібно тримати його у своїх руках, немов маріонетку!
– А ти краще знаєш? Можливо, ми з тобою разом у дитинстві дружили та дітей виховували? Ти звідки знаєш, що там у нас в родині коїться? Ще й таке говориш, ти що – психоаналітик дипломований чи хто?
– Ні. Я звичайна дівчина. Виросла у селі. І хочу жити тут далі. Але я не хочу, щоб ви вважали мене розлучницею та поганою людиною – тремтячим та тихим голосом промовила Ангеліна. Тетяна бачила, як її очі помалу наливаються слізьми – Я сама ростила двох дітей, без чоловіка. Той навіть не знає про їх існування. Думаєте, що я не хотіла ласки чи хорошого слова? Сама все тягнула на своїх плечах. Якщо у вас були проблеми з чоловіком у родині, то не треба мене робити винною. Я не хотіла заподіяти вам зла. Я кохаю Толю, а він – мене. Не хочу тримати його силою тут. Захоче повернутися до вас – я його з радістю відпущу. Тільки б він був щасливим.
Тетяна мовчки дивилася на свою суперницю. Слухала уважно кожне слово. Та чомусь вона не відчувала злості до неї. Та ненависть кудись втекла. Серце вже не билося так шалено, а мозок не кричав “Давай, знищ її!”. Натомість вона відчула таке полегшення. Немов камінь з душі впав. В її очах Ангеліна була такою щирою, правильною та лагідною. Ох, чому все обернулася саме так?
Ангеліна мовчки заварила каву. Принесла домашні пиріжки та печиво. Вони довго не розмовляли. Здається, що кожна думала про своє та не помічала одна одну, хоча сиділи за одним столом. Раптом Тетяна не витримала та гірко заплакала.
– Будь ласка, випийте склянку води, ось. – почала лагідним голосом говорити Анеліна та взяла жінку за руку – Я не хотіла це робити на зло. Я не хочу розбивати вашу родину. Переночуйте у мене, надворі вже пізно. Автобуси до міста вже не їздять. Я вам постелю у сусідній кімнаті. Не хвилюйтеся, тут ви у безпеці.
Вранці Ангеліна прокинулася та поставила чайник на каву. Почала готувати сніданок на дві персони. Вирішила пригостити неочікувану гостю яєшнею, адже зранку була у курнику. Постукала тихо у двері. Ніхто не відповідає. Вирішила зайти до кімнати. Але там нікого не було! Ліжко було акуратно застелено, немов тут ніхто і не спав вчора. А на подушці була маленька записка. Почерк був охайний та красивий.
“Я поїхала. Не буду чекати на Толю. Думала, що ти мій ворог. Але ні. Вибач за вчорашні слова, якщо я тебе образила. Будьте щасливі разом. Таня”.
Тремтячими руками Ангеліна пригорнула листок до серця. “Боже, бережи цю жінку!” – подумала вона та перехрестилася.
На вашу думку, Тетяна вчинила правильно? Що б ви порадили зробити жінкам у такій ситуації?
