Щороку я чую цю історію від свого батька, в день, коли вони з мамою святкують дату весілля.
У 24 тато вирішив одружитися зі своєю одногрупницею – Іриною. Вона була дуже гарною дівчиною, розумною, працьовитою та з хорошої родини. Про таку дружину можна лише мріяти.
Почали готуватися до весілля – вибрали ресторан, склали меню. Батьки нареченої почали вже навіть сукню їй шити. Знайшли хорошого кравця. Вже майже все було готове до святкування.
Наречений і наречена в ейфорії, родичі в приємних клопотах, гості розщедрюються на подарунки. Нічого не віщувало того, що ця весілля не відбудеться. Навпаки, все йшло ідеально, ніяких накладок і непередбачених ситуацій.
Ось тільки за два дні до весілля, від нервового напруження у мами нареченого спину прихопило. Намазали маззю – толку немає. Подзвонила вона до знайомого лікаря:
«Рятуйте, за два дні ви повинні мене на ноги поставити»
Лікар пообіцяла надіслати медсестру, щоб та зробила якийсь чарівний укол. Мама відповіла, що не пошкодує ніяких грошей і обов’язково щедро віддячить своїх рятівників.
Медсестру Інну наречений в перший її візит вдома не застав. А за день до весілля сам відкрив їй двері, пропустив у квартиру і обімлів. Перед ним стояла та, за якою він би на край світу пішов. Інна ввійшла в квартиру, зняла пальто, передала його на руки збентеженому юнакові і пройшла в кімнату. Її ж і інші хворі чекають.
Тато так і залишився стояти в коридорі, з пальто в руках. Інна зробила укол, вийшла в коридор, одяглася і попрощалася. Тато за нею. Телефонів мобільних в той час не було, а якщо і були – то не у всіх. Рідня турбується. А знайти його не можуть. Він, як хвостик, за Інною. Проводжав її за всіма адресами.
Вечір. Пізно. Вона його додому жене. А він каже:
«Не піду я додому. Буду на лавці біля твого будинку ночувати»
«Навіщо?» – здивувалася Інна.
«Ну ви тоді підніміться, від мене додому зателефонуйте. Батьки ж хвилюються ваші!»
Тато подзвонив своїм батькам. Вони жодному його слову не повірили. Вирішили, що у нареченого шок від надміру почуттів. І те, що він несе маячню – в межах норми. Він, як відповідальний громадянин, обов’язково прийде в РАГС. Нічого скасовувати не стали. І дарма.
Наречений на весілля не з’явився.
Наречена зі своїми батьками істерик не влаштовували. Майже хором по-філософськи висловили: «Значить, не судилося бути разом».
Поведінка людей в несподіваних ситуаціях – теж свого роду культура. Мама нареченого розплакалася, розуміючи, вони таку культурну наречену і її сім’ю упустили. І при всіх присутніх пообіцяла розібратися з сином.
А син, щасливий, закоханий, окрилений ще пів року навколо Інни кружляв. Поки вона за нього заміж не вийшла. І народилися у них ми – я і 2 моїх брата.
І тільки через роки бабуся і дідусь пробачили синові його каприз. Від долі не втечеш, навіть якщо доводиться бігти від вінця в протилежну сторону.
А ви вірите в долю, чи бажаєте самі створювати її?
