Я люблю свою бабусю. Після того, як моєї мами не стало, вона опікувалася мною. Хоча бабуся вже була на пенсії, вона завжди давала мені тільки найкраще – новий одяг, солодощі та іграшки. Купила ноутбук та телефон для навчання. Я розуміла, чому вона так піклується про мене.
Декілька років тому вона втратила трьох дітей в автокатастрофі. Дідусеві стало погано, коли він дізнався про аварію. Бабуся викликала швидку допомогу, але лікарі сказали, що вже було надто пізно. Тому з родини залишилася тільки я та моя двоюрідна сестра Віра. Ми були круглими сирітками та бабуся намагалася нам замінити батьків.
Ми з нею закінчили школу із золотими медалями та вступили на державні місця у престижних університетах. Я навчалася за кордоном, адже вигнала грант на безплатне навчання в іноземному університеті, тому приїздила до бабусі досить рідко. А Віра навчалася у сусідній області та щовихідних навідувала стареньку. Хочу сказати, що у дівчини був досить норовливий характер, та і бабця не була білою та пухнастою. Часто між ними виникали сварки та суперечки. Однак, сестра все одно приїздила додому, щоб допомогти у господарстві.
Пам’ятаю, що коли ми були ще малими та батьки були живі, то Віра ніколи нікого не слухала. Капризувала та плакала, тому часто отримувала на горіхи за свою таку бешкетну поведінку від усіх. А я любила гостювати у бабці. Вдома була особлива та неповторна атмосфера, немов тут завжди світло й тепло. Любила засинати на великому кріслі-гайдалці та накриватися в’язаним пледом, розглядати сімейні фото та гуляти у садку біля хати.
Коли ми переїздили з сестрою, то подарували бабусі кошеня – нехай буде для неї розрадою. Сподівалися, що таким чином старенька не буде сумувати за нами, а кошеня буде їй немов третя онука.
Кішка часто спала на руках у бабусі та муркотіла. Облизувала старі та зморщені руки, оберігала хату від мишей та була віддана своїй господині. Коли ж приходили незнайомі люди – починала шипіти, адже боялася, що вони можуть нашкодити жінці.
Часто чула різні плітки від сусідів, що бабуся з тою кішкою – як відьма. Адже говорили, що ми проклята родина та нам завжди не щастить. Я не слухала цих дурниць та заспокоювала бабцю, мовляв, що я з Вірою дуже щасливі, бо у нас є вона.
Коли бабуся померла, то я не могла спокійно спати. Одразу купила квиток додому та відпросилася у декана на тиждень. Ми довго плакали з сестрою. Здавалося, що хата, у якій ми виросли стала нам чужою. На душі було так порожньо та самотньо. Однак, у двері постукали. На порозі стояв незнайомий дорослий чоловік у темному костюмі.
-Доброго дня. Вибачте, що я вас потурбував. Розумію, що зараз ви у жалобі, але я нотаріус. Ваша бабуся написала заповіт та хотіла, щоб після похорон я його вам зачитав.
Вдома були тільки я, Віра та кішка. Ми заварили кави та сіли на кухню. Мурка стрибнула за стіл та сіла на кріселко, немов зараз буде також пити молочко з філіжанки.
– Ану геть, блохаста! Не вистачало, щоб ще за столом сиділа та все тут було у шерсті.- крикнула сестра на кота
– Віро, вона член родини. Будь ласка, не кричи на неї.
-Отож, я б хотів зараз зачитати заповіт – сказав чоловік.
Декілька хвилин ми слухали прощальну записку від нашої бабусі. Я не могла стримати сліз, а Мурка, здається, відчула біль втрати, та стрибнула мені на коліна й почала муркотіти.
– Згідно з останньою волею жінки, вона заповідає хату та господарство тому, хто буде доглядати за Муркою.- сказав чоловік та зняв окуляри з носа – Досить дивне прохання, вперше таке зустрічаю, хоча працюю не перший рік.
– Стара що, вже геть збожеволіла? Вона думає, що цей мішок з блохами буде вирішувати, кому перейде спадок?! Цирк та й годі. Давно казала, що треба її до лікаря відвезти! – дорікає сестра.
Я дивилася на Мурку. Вона згорнулася калачиком та спала у мене на колінах, інколи крутила вушками – здається, вона розуміє все, що говорять дорослі за столом.
– Я не збираюся доглядати за кішкою. У мене алергія і вона постійно шипить на мене, немов скажена – продовжує жалітися сестра.
– Добре, я буду доглядати за кішкою – сказала тихо.
-Ти здуріла? Ще одна ненормальна! У тебе навчання, ти живеш в іншій країні! Забула чи що?! Як ти тут будеш господарювати, якщо приїздиш раз у 3 місяці сюди. Та кішка вже до бабусі приєднається за весь цей час! А можна просто поділити цей спадок і все, а кота здати у притулок? – питає сестра у нотаріуса
– На жаль, ми не маємо жодного права змінювати умови – відповідає спокійним тоном чоловік.
– Я щось вигадаю. Я не хочу залишати Мурку тут одну. – тихо відповідаю та сьорбаю каву з філіжанки. Це був бабусин улюблений сервіз.
Сестра ще довго буркотіла собі під носа та жалілася на бабусю. А я переїхала до хати. В університеті перейшла на дистанційну форму навчання, тому мала багато часу на господарство. Спершу мені було лячно самій, але киця оберігала мене. Спала зі мною у кімнаті та шипіла навіть на знайомих сусідів, які приходили у гості. Я зробила невелику клумбу у дворі, почала захоплюватися садівництвом. Також самостійно змайструвала тваринці хатку.
Через місяць в гості приїхала сестра. Я приготувала нам смачну вечерю у саду
– Ти такий шанс втратила! Могла б собі далі жити за кордоном, багатого кавалера мала! А ти що зробила – проміняла таке перспективне життя на цю стару хату та кішку? – насміхається Віра.
– Доброго дня, пані. Вибачте, що я вас знову потурбував – на подвір’ї з’явився знайомий нотаріус. – У мене для вас важливі документи та оголошення.
Я запросила чоловіка до столу та налила чаю.
– Отож, у покійної жінки було ще одне прохання, про яке вона зазначила у заповіді. Однак, воно було цілком таємним та я міг про нього розповісти тільки після 40 днів з моменту втрати. Я так зрозумів, що це ви – чоловік подивився на мене – стали доглядати за будинком та кішкою.
– Ага, та сама дурепа! От зараз буду сміятися, якщо бабка щось цікаве для тебе подарувала – сміється сестра з мене.
– Згідно з останньою волею вашої бабусі, той, хто доглядав за кішкою, отримає у спадок не тільки всю хату, але й повну суму накопичення у банку.
Віра аж чаєм подавилася. Вирвала папір з рук чоловіка та декілька разів його перечитала.
– Не може цього бути! Звідки у тої старої майже 10 тисяч доларів у банку?! – кричала дівчина, що аж сусіди вже почали заглядати через паркан.
– Річ у тому, що впродовж десяти років жінка відкладала у банку кошти. І зазначила, що власником цих коштів може бути тільки та людина, яка доглядатиме за Муркою. – скаже нотаріус.
Віра ще довго репетувала про справедливість щодо спадку та навіть сказала про мене та нотаріуса декілька “хороших” слів. Зі злості навіть розбила чашку об землю, але Мурка почала шипіти на неї, немов хотіла програти геть.
– Я ще помщуся вам! Я подам до суду на вас та вашу жалюгідну контору! А ти не сестра, а сама підлість! Знала, що так буде і зробила все спеціально через гроші! – погрожувала сестра та пішла геть.
Суд вона програла. Адже я дотримувалася всіх правил, які були написані у заповіті – доглядала за Муркою. Після того Віра жодного разу не приїхала до хати. Декілька разів телефонувала та сварилася зі мною. Мені це набридло і я заблокувала її номер телефону та поміняла дверні замки.
Мурка прожила ще довгих 10 років. Вона гралася з моїми дітками, була для них справжнім другом. Я знала, що для бабусі кішка була дуже важлива тому і доглядала так за нею. Здається, що Мурка має велике добре серце та розуміє людську мову. Я щовечора дякувала бабусі у молитві за те, що кішка прийняла мене та постійно захищала від лиха.
А у вас є домашні улюбленці? Чи вірите ви у той факт, що тварини здатні розуміти людей?
