Юля та Олег провели разом ледь не все своє життя. Вони жили в одному містечку, закінчили одну школу, переїхали в одне місто і зрозуміли, що немає куди тягнути. З’їхалися і жили разом у цивільному шлюбі. Паралельно ділили побут та доходи.
Про дітей Олег не мрія. Може, й хотів колись, але йшлося про далеке майбутнє. А зараз у нього зовсім інші плани. Тому коли дружина повідомила, що вагітна, хлопець скористався відсутністю фіксованих обов’язків перед нею і втік.
Юла довго плакала, думала, що їй робити. І вирішила просто повернутися в батьківський дім. Розповіла про все мамі і жінки зрозуміли, що діватися нікуди. Будуть виховувати немовля самі.
Цікаво, що рідня Олега була твердо переконана: дитина не від їхнього сина. Мовляв, від кого нагуляла, ми й самі не знаємо, але наш син тут точно ні до чого. Звідки у них була настільки щира віра, Юля з мамою зрозуміти не могла.
І до їхньої думки жінкам і діла не було б, якби не одне але. Батьківський дім дівчини був зовсім поруч біля ділянки, де жили рідні Олега. Не пощастило. Як розумієте самі, спільних знайомих було вдосталь. Та й цікавих вух чимало. Кожен хотів знати, що, як та чому. А місто маленьке. От чутки швидко й рознеслися. Дійшло до того, що Юля в магазин не могла сходити, не почувши перешіптувань за спиною.
Через дев’ять місяців на світ з’явилася прекрасна дівчинка.
Юля не вимагала від колишнього хлопця взагалі нічого. Вона згадувати про нього не хотіла. Прагнула тільки одного: аби свекруха дала їй з дитиною спокій. Бо, хоч дівчина претензій не висувала, але маля нікому спокою не давало.
– Ви просто гляньте. Вона на мого Олега навіть не схожа. У нього ніс не такий взагалі. Я казала, що не від нього донька.
Свекруха часом за руки тягла сусідів, щоб ті глянули на її онуку і зрозуміли, що кров не рідна. Юлі здавалося, що жінці від цього на душі добре ставало.
– Дитина білява, а ми всі брюнети. А губи… У Олега тонесенькі, а тут… Ой лишенько!
Юлі цей цирк набрид. Їй та її сім’ї люди вже проходу не давали. Тож треба було провчити свекруху. Дівчина надумала зробити ДНК-тест на батьківство Олега. Хотіла втерти носа всьому містечку.
Звичайно ж, юнак виявився батьком дитини. 99,9%. А чого вони очікували?
Після того, як мати Олега дізналася результати, весь настрій враз помінявся. Жінка стала напрочуд милою та доброзичливою. Вона часто телефонувала, щоб дізнатися, як справи у її невістки та любої онуки. А одного дня і взагалі в гості до себе запросила. Засипала рідню подарунками та ще й грошей чимало дала. Сказала, що знадобляться.
Юля не вірила власним очам. Звичайно ж вона не могла повірити у такі раптові зміни свекрухи, але гроші й справді були потрібно. Тож вона взяла кошти і подякувала жінці. Остання ж тепер намагалася налагодити стосунки. Казала, що цапатися більше немає сенсу, бо вони ж одна сім’я.
Якось мама Олега знову потурбувала невістку дзвінком. Сказала, що хотіла б взяти до себе онуку.. На декілька днів. Мати дитини заперечила. Дівчинці всього один рочок. У неї власний режим. Особливе харчування. Та й від себе Юля доньку поки не готова далеко відпустити. ЩЕ зовсім мале чадо.
Може якось згодом, коли маля підросте. Тоді й в гості можна буде відпустити.
Свекруха знову насупилася. Помовчала трохи і сказала, що подумає.
Опісля Юля дізналася, що на неї подали в суд. Тепер бабуся хотіла законним шляхом відсудити собі час на онуку. Бо вважала, що дитині буде краще у великому місті, із забезпеченою ріднею, у хорошій квартирі та ще й з батьком, який має прибуткову роботу, аніж з бідною мамою приміській місцині.
На запитання, що ж робити Юлі, жінка відповіла:
– Вона молода. Народить собі ще дітей. А дівчинку нехай віддасть нам.
Мати дитини так просто здаватися також не збиралася. Тому далі було багато біганини, документів, судових засідань, звинувачень і безповоротно втрачених нервів.
Було цікаво спостерігати, як ще вчора нікому не потрібна онука раптом стала всім потрібною. Особливо свекрусі.
Так і тягнувся час. Доки мати Олега не знайшла собі нову жертву. Її син женився. У пари народився син, тож уся увага тебе була сконцентрована на ньому. Юлі з її родиною нарешті давати спокій. За стільки років.
Так жінка й ростила донечку сама. Згодом та виросла, пішла до школи. Юля ж переїхала до Києва, знайшла там роботу. Та ще й на чоловіка хорошого натрапила. Довго вагалася. Не знала, чи потрібні їй нові стосунки, але мати наполягала:
– Влаштовуй особисте. Я за донькою нагляну. А потім і її до себе забереш.
Юля послухалась. Одружилася з кавалером. Вони з’їхалися і почали будувати власну сім’ю. У пари народився синочок. Тож жінка вперше за стільки років знову була щасливою. Тільки доньку перевозити до Києва не поспішала. Та й вітчим не горить бажанням бачити дитину. Квартирка у них однокімнатна, орендована. Куди ще одне чадо?
До того ж Юлія працює, а за донькою потрібен нагляд:одягнути, нагодувати, до школи відвести, уроки почити – і так по колу. Тож і виходить, що для другої дитини в тій сім’ї місця не знайшлося.
– Їй у мамі краще. У неї там школа, друзі, кружки… А тут нічого. У мене син маленький. Я обділятиму чадо увагою, а моя ненька в неї всю душу вкладає. Тому буде як є. Так краще для всіх.
Але правди Юля не знає. Або заплющує на неї очі. Бо зі здоров’ям у її матері справи дуже погані. Через нерви і з серцем проблеми почалися. Кілька разів до лікарні відвозили. За онукою у цей час доглядали сусідки.
За допомогою до свекрухи і не звернешся. Вона тільки сміється і відхрещується. Каже, що вже колись пропонувала допомогу, а від неї відмовилися. Відсудили? То хай і виховують.
– А у мене дівчинка жила б у достатку. Мала б усе. Ходила б до елітної гімназії, на піаніно грала, трьома мовами розмовляла. Але ви зробили свій вибір. Тепер я нічим не можу помогти.
Олег також до дитини не поспішає. У нього власна сім’я є.
Так і вийшло, що за дівчинкою, за яку всі колись так билися та судилися, тепер навіть приглянути нікому.
Що можете сказати про вчинок головних героїв розповіді?
Чи доводилося колись чути подібні історії?
