Іноді мені здається, що зміна касира у супермаркеті триває цілу вічність. Відчуваєш, іще 5 хвилин, і ти впадеш головою на стрічку без жодних сил та енергії. В голові крутиться одна єдина думка: “Коли це вже закінчиться?!”
Але був один момент, який допомагав пережити важкий робочий день і навіть міг прикрасити мій самотній вечір. Це був момент зустрічі з Максимом – постійним клієнтом, який завжди купував продукти у нашому супермаркеті. У нього були закохані усі дівчата, які працювали на касах. Але Максим завжди підходив тільки до мене, тож мої колеги мені щиро заздрили.
– Наталко, та чому ж ти до нього і слова сказати не можеш? Він же так на тебе дивиться, а ти наче в рота води набрала! – сміялися з мене подруги.
– Ой, та про що говорити. Він такий красивий, заможний, успішний. Куди мені до нього? Не варто й надію дарма плекати, бо з того нічого не вийде.
– А нам здається, що ти просто справжня боягузка. Тобі нічого в тому житті не потрібно. Любиш тільки скиглити, а як взяти себе до рук і щось зробити – то ти відразу чергові виправдання шукаєш.
Ледве відмахнулася дівчина від цих розмов, попрощалася з усіма і пішла додому. Дорогою її розпирала злість: “Як вони могли мені таке сказати? Як це мені нічого в житті не потрібно?! Дуже навіть потрібно! І ніяка я не боягузка!” В глибині душі, Наталя знала, що її колеги сказали їй щиру правду, в яку вона просто не хотіла вірити. От чому вона досі працює на касі в супермаркеті, всупереч тому, що має диплом про вищу освіту. Ризикнувши, вона могла б стати дуже хорошим фахівцем у своїй спеціальності. Але страх завжди виявлявся сильнішим, ніж амбіції Наталки.
Поки дівчина міркувала над своїм життям і дала собі обіцянку знайти роботу за професією, минали дні. За цей час Максим часто навідувався за продуктами у супермаркет і завжди підходив до каси Наталі. Як вона не намагалася, але заговорити про свою симпатію до нього, так і не наважилася.
Одного разу вона розкладала товар у залі і випадково зіткнулася біля стелажа зі своїм постійним покупцем. Він спочатку не помітив її, був зайнятий важливою телефонною розмовою.
– Ні, ніякого автомобіля мені не потрібно! Поговоримо про це завтра! – кричав у слухавку Максим.
Обернувшись, він побачив Наталю:
– Привіт, – сказав хлопець, мило посміхнувшись.
– Автомобіль вам, отже, не потрібен, а як щодо персонального касира? – несподівано для самої себе заявила Наталка.
– Перепрошую, не зрозумів, – розгублено відповів хлопець.
– Питаю, чи, часом, касир вам не потрібен, – усміхаючись повторила дівчина.
Коли до Максима нарешті дійшло, він поспішив відповісти:
– Потрібен! Ще й як! Я тут подумав, може ми сьогодні кудись підемо удвох. Я би заїхав за тобою, повечеряємо.
Наталя дала свою згоду, але решту дня працювати нормально просто не могла. Все валилося їй з рук, вона жахливо хвилювалася. Подруги її заспокоювали, але все дарма.
Рівно о шостій вечора машина Максима стояла біля входу в супермаркет. Дівчину-касира проводжав на побачення увесь персонал.
– Ото вже завтра розмови будуть лише про одне, – роздратовано пробурмотіла Наталя.
Пара поїхала на вечерю в гарне кафе. Усі жіночі погляди цього вечора належали Максиму. Дівчина відчувала себе так, ніби вона приворожила найгарнішого хлопця планети, і тепер уся прекрасна половина людства її за це ненавидить.
Зустріч пройшла дуже навіть успішно: Максим багато розповідав про себе, про свої вподобання в музиці, літературі та кіно, Наталя легко підхоплювала розмову, їй було цікаво спілкуватися з хлопцем пропри те, що їй здавалося ніби вони з різних світів. Коли дівчина була вже вдома, усвідомила, що другого побачення не буде.
Безперечно, Максим дуже гарний, розумний, багатий – мрія кожної дівчини, яка хоча б раз мала змогу його побачити. Але серцю не накажеш.
Життя Наталки після тої зустрічі змінилося: вона зрозуміла, що може досягти висот, якщо навчиться ризикувати. Тому вона звільнилася з посади касира і знайшла собі роботу за фахом.
Перша перемога є, залишилося тепер тільки особисте життя влаштувати! Це питання прийнялися вирішувати подруги Наталі. Пропонували і братів, і знайомих, і колег – ніхто Наталці не до вподоби. Вона вже й сама почала хвилюватися, що з нею, мабуть, щось не так, раз вона навіть закохатися не може.
Вирішила відпочити трохи від тривожних думок і від роботи та й поїхати з подругою на пікнік. Та їй пообіцяла, що познайомить з прекрасним юнаком Юрком. Мовляв, він дуже перспективний, вродливий і взагалі найкращий у світі. Наталка не заперечувала.
Як тільки компанія дісталася до пункту призначення – їх зустрів якийсь незнайомий молодий чоловік.
– Привіт! А де Юра? – спитав чоловік Марини, подруги Наталки.
– Юра вийшов в магазин, а ви, мабуть, його друзі, то не соромтеся, проходьте.
Наталя, Марина та її чоловік сіли до столу, але щось було не так:
– Марино, не схоже, що це дім мого колеги, я ж тут нікого не знаю.
– Дочекаймось, поки він повернеться з магазину, і перевіримо, чи ми не помилилися, – спокійно сказала Марина.
Через декілька хвилин до хвіртки під’їхала машина. Наталя якраз вийшла, щоб подихати свіжим повітрям.
Коли з авто вийшов симпатичний хлопець, серце дівчини забилося в шаленому темпі, в голові промайнула думка: “Так, це і є він!”
– Привіт, а ми знайомі? – спитав хлопець Наталю.
– Ні, але я подруга Марини та Василя.
– А хто це?!
Виявилося, що чоловік Марини заїхав не в те село, яке було потрібно, а адреси чомусь збіглися. Справжня комедія, кому розкажи – навіть не повірять.
Марина та Василь почали метушитися, маючи намір ще встигнути в гості до свого товариша Юри. А от Наталя покидати дім нового знайомого зовсім не поспішала.
От і залишилася компанія гостювати в Юрія ще на один день, а Наталка – назавжди.
Чи вірите ви в кохання з першого погляду?
