“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?

"Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама".

Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз.

Того ж вечора подзвонив матері.

– Мамо, Катя з Дімкою в тебе?

– У мене. А вона де?

– У "коханні".

– Я завжди казала, що в неї очі голодніші за совість.

– Не починай.

– А ти не мовчи, коли вас топчуть.

Через два дні він стояв у квартирі. Олена збирала валізу.

– Ти серйозно? – спитав Олексій.

– А що ти хочеш? Брехати далі?

– Ти дітей мені залишаєш, як старий диван?

– Не починай із пафосу. Їм з тобою буде стабільніше.

– Стабільніше?

– Ти хоча б гроші приносиш.

Він засміявся так, що аж Катя виглянула з кімнати.

– Мамо, ти їдеш?

Олена сіла навпочіпки.

– Доню, дорослі інколи…

– Тільки не бреши, – перебила Катя. – Просто скажи: нас ти не вибрала.

Олена підвелася.

– Бачиш? Вона вже все розуміє.

– Та ні, – сказав Олексій. – Це ти нічого не розумієш.

Олена пішла.

Дмитро спитав уже вночі:

– Тату, це назавжди?

Олексій довго мовчав.

– Для неї – ні. Для нас – так.

***

Минув рік.

Польща. Зйомна квартира. Катя збирає брата в садок, сама гріє кашу, сама ставить будильник батькові.

– Катю, ти зошит поклала? – кричить Олексій із коридору.

– Я все поклала. І твій контейнер теж.

– Ти в мене золото.

– Я в тебе втомлена, тату.

Він завмер.

– Що?

– Нічого. Іди, запізнишся.

Ввечері на кухні він поставив пакет із продуктами й сказав:

– У мене є новина. Я зустрічаюся з жінкою.

Катя не підняла очей від домашнього.

– Добре.

– "Добре" – це що означає?

– Що я не маю сил ще й це обговорювати.

– Не перегинай.

– Я?

– Так. Я теж людина.

– А я хто? Запасна мама?

Він стиснув щелепи.

– Я тягну все сам.

– Сам?

Тиша вдарила голосніше за крик.

– Вона хороша, – сказав він уже тихіше. – Її звати Галя.

– Вона знає, що ти шукаєш не жінку, а людину, яка добере те, що мама кинула?

– Це низько.

– Зате чесно.

Наступного тижня Галя прийшла з пирогом і конструктором для Дмитрика.

– Привіт, – усміхнулась вона. – Я без дозволу в чуже життя не лізу.

– У нас сюди всі так заходять, – сказала Катя. – Хтось виходить швидко, хтось лишається.

Галя ковтнула образу.

– Я не хочу нікого замінити.

– Тоді не поводься так, ніби прийшла рятувати.

Олексій різко поставив чашку.

– Катя.

– Що "Катя"? Вона прийшла в нашу квартиру з пирогом і добрим обличчям. А готувати хто буде завтра? Я. Дімку забирати хто? Я. Коли тобі на нічну, хто з ним сидить? Я.

Галя тихо сказала:

– Ти дитина. Ти не повинна так жити.

Катя гірко всміхнулась.

– А живу.

Саме через це Галя їй сподобалась. І саме за це Катя її зненавиділа.

***

За місяць Галя переїхала.

Вона прибирала, готувала, водила Дмитра в парк, купила Каті новий рюкзак.

– Не треба було, – сказала Катя.

– Треба. Твій уже розлазиться.

– А якщо річ потрібна, її обов'язково треба купити, щоб тебе полюбили?

Галя поклала рюкзак на стілець.

– Ти завжди така колюча?

– Ні. Тільки коли мене виховують чужі.

Увечері Олексій гримнув дверцятами шафи.

– Ти спеціально?

– Що спеціально?

– Робиш із неї ворога.

– Із неї? – Катя відклала ложку. – Ти серйозно зараз її жалієш?

– Я жалію всіх, хто поруч із тобою.

– А мене можна не жаліти. Можна просто помітити.

Галя втрутилась:

– Олексію, не треба.

– Треба, – відрізав він. – Я не дозволю дитині командувати домом.

Катя повільно підвелася.

– Дитині? Коли треба було прати твої сорочки, я не була дитиною. Коли Дімка ночами плакав, а ти по змінах валився, я теж не була дитиною. А зараз зручно. Зручно згадати, скільки мені років.

Олексій підняв голос:

– Бо ти перейшла межу.

Катя засміялась без радості.

– Межу? Це коли мама нас лишила – це була не межа. Коли ти привіз нас сюди й зробив із мене другу дорослу – теж не межа. А межа в тебе починається там, де я перестаю бути зручною.

Галя тихо сказала:

– Вона права. Частково.

Олексій глянув на неї так, ніби це була зрада.

***

За два тижні подзвонила Олена.

– Я приїду.

– Навіщо? – спитав Олексій.

– Побачити дітей.

– Через рік?

– Не смій мене повчати. Ти не святий.

– А ти не мати.

– От бачиш. Ти тільки й чекав, щоб це сказати.

– Ні. Я рік чекав, щоб ти хоч раз це спростувала.

Вона приїхала в суботу. Як навмисне – саме в день шкільного ярмарку, куди Катя тягнула брата й куди Галя напекла млинців "від усіх нас".

У спортзалі пахло дешевою кавою, дитячими фломастерами і чужими поглядами.

Катя розкладала стаканчики. Дмитро бігав із паперовим літаком. Галя поправляла скатертину. Олексій ніс коробки.

І тут у дверях з'явилась Олена.

У червоному пальті. З букетом. Наче не зрадила, а запізнилася на ранок.

Дмитро перший побачив її.

– Мамо?

У залі стихло навіть те, що й не шуміло.

Олена кинулась до нього.

– Синочку…

Він обійняв її на секунду, а потім озирнувся на Галю. І відступив.

Олена це помітила.

– А це вже хто? – спитала вона, дивлячись на Галю, ніби на пляму.

– Людина, яка була тут, коли тебе не було, – сказав Олексій.

– Не смій.

– А ти що мені зробиш? Знову підеш?

Кілька мам біля столу обмінялись поглядами.

Олена вирівнялася.

– Я приїхала до дітей.

Катя підійшла ближче.

– З букетом? Щоб усі бачили?

– Я твоя мати.

– По документах.

– Катя! – різко кинув Олексій.

– А що? Їй можна влаштовувати театр, а мені не можна говорити?

Олена раптом зірвалась:

– Театр? Я хоча б мала сміливість не жити без любові. А твій батько роками купував вас грошима і називав це сім'єю.

Зал завмер.

Олексій повільно поставив коробку на підлогу.

– Скажи ще раз.

Олена зробила крок вперед.

– Ти чув. Тебе вдома не було. Ти відкуплявся. І тепер робиш із себе героя, бо тебе зручно жаліти.

Галя тихо:

– Олено, досить.

Олена глянула на неї і всміхнулась.

– А ти, значить, підібрала чужий уламок і вирішила, що це подвиг?

– Я не у тебе чоловіка забрала, – відповіла Галя. – Я прибрала після тебе.

У натовпі хтось нервово хмикнув.

Олена зблідла.

– Не смій.

І тут Катя сказала так голосно, що почули всі:

– Найогидніше не те, що ти нас кинула. А те, що тепер прийшла перевірити, чи не виросли ми без тебе занадто щасливими.

Цю фразу запам'ятали всі.

Олена дала ляпаса.

Сухий звук розрізав зал.

Дмитро заревів. Галя кинулась до Каті. Олексій схопив Олену за зап'ястя.

– Забирайся.

– Відпусти мене!

– Забирайся, поки я ще пам'ятаю, що ти жінка.

– А ти пам'ятав, що вона дитина, коли повісив на неї брата і квартиру? – крикнула Олена. – Чого мовчите всі? Вам зручно з цієї історії зробити "погану матір", бо тоді хорошого батька не треба розглядати зблизька!

У спортзалі стало по-справжньому незручно. Бо влучило.

Катя притисла щоку долонею і прошепотіла:

– Не треба мене захищати зараз. Пізно.

Олексій відпустив Олену.

Галя дивилась то на нього, то на Катю.

– Це правда? – спитала вона.

– Я робив, що міг, – вичавив Олексій.

– Усі так кажуть, коли зручно користуються любов'ю, – холодно сказала Галя.

– Ти теж зараз почнеш?

– Ні. Я закінчу.

Вона зняла фартух із написом "Найкращі млинці" й поклала його на стіл.

Дмитро вчепився їй у руку.

– Тьотю Галю, не йди.

Галя присіла перед ним.

– Я не твоя мама, сонечко. І не запасна.

Олена розсміялась крізь сльози.

– Бачиш? Навіть вона це розуміє.

Катя різко повернулась до неї:

– А ти взагалі замовкни.

Олена випросталась, витерла туш і сказала на весь зал:

– Я подам до суду. Заберу сина. Подивимось, як ви без моєї "непотрібної" ролі заговорите.

– Ти його рік не бачила! – крикнув Олексій.

– Зате я мати. А ти чоловік, якому просто було вигідно, щоб старша дочка безкоштовно дорослішала.

Катя подивилась на батька.

Він не знайшов, що сказати.

І саме це було найгірше.

Олена взяла Дмитра за руку.

– Ходімо до мами.

Хлопчик, захлинаючись плачем, подивився на Галю, на Катю, на батька.

І пішов за Оленою до дверей.

Valera

Популярне