Моя мама – найкраща людина на всьому світі. Все, що вона робила, було для мене і заради мене. Батько покинув нас, коли я була іще маленькою, тому моїй мамі довелося давати собі раду самій. Не знаю, як їй це вдавалося, але я ніколи ні в чому не мала потреби. Мама встигала і матеріально мене забезпечити і обдарувати мене турботою, опікою та любов’ю. Коли я закінчувала університет, вона назбирала велику суму грошей і вирішила придбати мені квартиру. Неважливо, що у ній не було достойного ремонту, та й була вона зовсім невеличкою, зате це житло належало лише мені. Така собі фортеця, в якій я могла сховатися від усього світу і побути наодинці сама з собою. Самотність мені завжди подобалася, я думала, що ніколи не вийду заміж, бо негативний приклад мого батька відбив у мені будь-яке бажання створювати власну сім’ю.
Коли я виросла, то захотіла віддячити моїй мамі за все, що вона зробила для мене. Я заощадила гроші, на які змогла купити будинок її мрії. З чудовою присадибною ділянкою та садом. Коли мама побачила його – то ахнула від захвату, але попри те, вона ще довго відмовлялася від такого дорого подарунку, але я нагадала їй неймовірно щасливі роки дитинства, які вона створила для мене і які назавжди залишаться в моїх спогадах.
Так ми й жили: мама у своєму новому будинку, а я у квартирі, але вже не тій скромній студентській, а в просторій новій, купленій за власні кошти. Та з часом мені довелося ділити її з чоловіком, якого я, неочікувано для себе, зустріла і покохала. Сергій змінив моє ставлення до чоловіків і до інституту сім’ї в цілому, тому, коли він запропонував вийти за нього заміж – я довго не вагалася і погодилася. Він теж був травмований драматичною ситуацією, що склалася в його сім’ї: вони разом із братом та сестрою ніяк не могли поділити бабусине майно. Я йому співчувала, але особливо не хвилювалася з приводу того, що не зможу познайомитися з усією його родиною. Мені достатньо було благословення моєї мами і свекрухи, яка хоч і удавала, що я їй подобаюся, але намагалася робити це дуже непомітно. Про те, що я не найкраща невістка для неї, я дізналася випадково, коли почула її розмову із Сергієм: “Синку, та їй уже 38 років, чому б тоді не знайти собі молодшу дівчину?” Якби я сказала, що мене це дуже засмутило, то збрехала б.
Жили ми з чоловіком щасливо, аж поки не почало вирішуватися квартирне питання. Мама Сергія прийняла рішення переписати бабусину домівку на доньку. Ніхто не знає, чим вона керувалася, коли це робила, але факт залишається фактом, і усім довелося із ним змиритися. Та зробити це вдалося не всім: брат мого чоловіка розсердився на свою матір так, що вирішив зовсім припинити із нею будь-яке спілкування.
Звісно, це її повільно вбивало, то й вона вирішила спокутувати свою провину перед сином і записала на нього свою квартиру, яка за міркуваннями сумління, мала б дістатися обом синам. Сергій – добра людина, тому він хвилювався не про те, що залишився без кола і двора – його турбувала доля мами. Не давала спокою думка про те, що Іван почне вимагати якнайшвидше звільнити його квартиру. Куди ж тоді подітися старшій жінці?!
Я заспокоювала Сергія, сподіваючись в глибині душі, що донька прихистить матір у себе. Та я завжди була схильною переоцінювати людей. От і тут я помилилася. Донька відмовилася, мовляв, у неї своє життя, діти.
Сергій, почувши новину, прийшов до мене із розмовою:
– Ти ж не будеш проти, якщо мама переїде жити до нас. Іншого виходу я не бачу.
– Ти що, жартуєш?! – здивовано відповіла я. Чому я повинна страждати в той час, коли твоєму братові та сестрі дісталося усе?
– Що ж тоді робити? – питав розгублено Сергій.
– Шукай способи заробляти більше, аби винаймати твоїй матері окреме житло.
Та Сергій тільки плечима знизав.
Я любила чоловіка і багато чого терпіла, але тут змовчати просто не могла:
– Або ти шукаєш мамі квартиру, або ми розлучаємося.
Сергій обрав другий варіант. Залишившись на самоті у своїй квартирі, я думаю – чи правильно я вчинила?
Чи погоджуєтеся з рішенням жінки?
Як ставитеся до Сергія?
