Надворі вже був пізній вечір, всю дорогу замело снігом. Якраз зараз повинен приїхати останній автобус, через 5 хвилин. Мирослава вже уявляла, як заварює на кухні смачний чай, набирає у ванну теплу воду та просто відпочиває. Завтра субота, вихідний день. Сьогодні було багато справ на роботі, звіт для керівництва та підготовка до конференції. Голова розколювалася. Добре, що вдома буде тихо та спокійно, ніхто не заважатиме.
З чоловіком вона давно розлучилася. Декілька років тому дізналася, що не може мати дітей. Спершу чоловік її підтримував та вони разом давали цьому раду. А потім прийшов додому та сказав, що у нього є молода коханка, яка вагітна. Спакував речі та більше не повертався.
Зайшла до автобуса та сіла біля вікна. Дуже любила дивитися на засніжену дорогу та ліхтарі. Вона була одна у салоні, деякі пасажири ще не прийшли. Раптом почула дитячий плач. Спершу подумала, що здалося. Але прислухалася та побачила на останньому сидінні невелику сумку. А там лежав малюк. Невже хтось забув дитину? Мирослава хутчіше погукала водія.
– Ой, горе. Треба завезти малюка до дитячого будинку та віддати його, там розберуться. – сказав чоловік.
Всю дорогу жінка не відпускала малюка з рук. Ніжно обійняла та обмотала шарфиком, щоб йому не було холодно. Це був хлопчик, здавалося, що йому всього-на-всього декілька днів. Вона дивилася зачаровано на нього, не знала жодної колискової, але намагалася заспівати спокійно пісню. Хлопчик заснув.
“Хто ж тебе так залишив? І як тебе звати? Тобі так личить ім’я Василько…” – думала дівчина.
Вона віддала виховательці малюка, розповіла про таку знахідку працівникам відповідних служб. А водій, якого звати Орест, запропонував підвезти її додому.
– Вже пізня година і то далеко їхати. Я відвезу вас. – мило посміхнувся чоловік.
Через місяць вони були вже з документами на всиновлення. До того ледь не щодня провідували хлопчика, купували йому одяг та іграшки. Здається, що саме Василько допоміг Мирославі та Оресту стати ближчими.
Зараз вони живуть разом та виховують малюка. Дівчина згадує той вечір, коли вона затрималася на роботі та чекала на останній автобус додому. Добре, що не замовила таксі. Ось так випадкова знахідка допомогла дівчині знайти справжню родину. Тепер у неї є коханий чоловік та рідна дитинка. Дякує долі за такий подарунок.
А ви б змогли всиновити чуже маля?
