Ми не помічаємо, що випадково можемо зробити комусь неприємно. Наприклад, зопалу накричати на близьку людину, коли у нас поганий настрій, або ж посваритися з незнайомцем тільки через те, що він наступив нам на нові черевики в автобусі. Раніше я не зважав на такі дрібниці.
У мене була дівчина, в яку я закохався з першого погляду. Вона була порядною, щирою і сором’язливою. Це мені й подобалося найбільше.
Минуло кілька років наших відносин. Вона була дуже різносторонньою особистістю. У неї було море хобі, вона постійно носилася по місту, займалася десятьма справами одночасно. Мене завжди дивував такий темп життя.
Я людина дуже розмірена. Люблю робити все поступово, без зайвої метушні. Люблю ввечері розслабитися під улюблений серіал, спокійно повечеряти. Софія ж прилітала годині о дев’ятій вечора і починала щебетати, ділячись купою нецікавих мені новин. Потім я розповідав свої, які вона уважно слухала.
Вона рідко лаялася зі мною, майже завжди посміхалася. Але її ритм життя дратував. Я не міг підлаштуватися під неї, вона під мене.
В якийсь момент, через проблеми на роботі, роздратування лише посилилося. Мене дратувало абсолютно все. Софія стала сумною, часто мовчала, намагаючись зайвий раз не чіпати мене. Кожна її фраза викликала емоції.
А потім я зустрів Вікторію. Красива блондинка, абсолютно не обтяжена розумом. Це була нова секретарка боса. Вона весь час хихикала над моїми жартами, стріляла очима й крутилася біля мене.
Я навіть не зрозумів, як все закрутилося. В один момент, на корпоративі, все сталося. Прокинувся вранці у неї, на телефоні майже сорок пропущених від Софії та повідомлення. Я навіть не став їх читати, видалив, щоб не псувати собі настрій.
Увечері прийшов додому, вона мовчки сиділа за столом з кухлем чаю. Я пояснював їй, що вирішив залишився в друга, а вона мені надзвонювала.
