Свого сімдесятирічного батька дуже люблять і син, і дочка.
І прийдуть поприбирають, їсти наготують, за продуктами сходять. Дочка в суботу, а син в середу. Так і чергуються. Дбають про татуся старенького.
Сергій Іванович не старий немічний дідуган. Зовсім ні! Він бадьорий і енергійний. Бігає, як молоденький. Може собі і випит, і закурити. Тільки от брудні речі в машинку не здатен закинути. І супу зварити теж. Принаймні, так думали його діти.
Тато ж ніколи не розбирався в усіх побутових речах. Скільки порошку всипати? Який саме? А суп з чого починати варити? Що за чим кидати? А газом як керувати? Більше? Менше?
А ще він зовсім не розуміє, як мити підлогу. Як викручувати тряпку? Він жмакає її пальцями, вода не стікає. Підлога залити водою, але не помита.
Діти дивились на це усе і розуміли, батько сам не впорається, тому всі обов’язки чемно розділи між собою і взялись допомагати.
Раніше за ним мама доглядала. Впритул до того, що клала чай в цукор. Він не знав, скільки ложок треба сипати.
Вона ходила за ним, як за дитиною. У всіх до нього виробилась жалість. Думали, наївний старий, пропаде сам!
Перед смертю мама благала дітей, не покидати батька, бути біля нього поруч. Вон не могли її ослухатись. Все ж це останнє прохання.
Хоч у дочки та сина вже й свої сім’ї були і робота, вони знаходили і виділяли час для старого батька. Постійно. Вони ж люблять його. Як інакше?
А внуки вдома багато в чому допомагали батькам. Самі могли і посуд помити, і пропилососити. І молодші за старшими приглядали.
Звісно, діти розуміють, що батько сидить у них на шиї, наче розпещена дитина. Та розуміли – ситуацію вже не виправити. Як то кажуть, поїзд пішов..
Проте їхня далека родичка порадила трохи провчити тата. Влітку сім’я і дочки, і сина зібрались і поїхали відпочивати до моря. На 2 тижні. Не залишилось нікого, хто б міг тата обходжувати.
Родичка сказала:
– А от ви візьміть і поїдьте. Ні про що не думайте! Він не пропаде за цей час. Навчиться сам про себе дбати. Поставить пельмені варити, чи яйце з сосисками підсмажить. Нехай не з першого разу вийде, але нехай вчиться!
От вони так і зробили. А батько образився страшенно.
По приїзду вони пішли до квартири тата не одразу, а десь через дні три. І знаєте, тато від голоду не вмер, квартира не покрилась брудом, а чашки стояли вимиті на своїх місцях.
Тато зрадів, але потім діти сказали, що так часто вже приходи не зможуть, додаткова робота з’явилась.
Він, мабуть, місця не розмовляв ні з ким. Але потім подумав, і перестав. Помирився. Сказав, що заспокоївся і готовий сам про себе дбати. Хоч від допомоги не відмовиться.
Усе, ніби ввійшло в норму.
А ви доглядаєте за своїми батьками? Це важко для вас?
