Батьки завжди бажають своїм дітям лише найкращого. Вони хочуть, щоб їхні малюки росли в радості і були щасливими. Однак під час процесу виховання усі матусі та татусі допускають певних помилок. На жаль, це вони розуміють лише згодом. Та ви можете почерпнути досвід батьків зі стажем, щоб не наступати на їхні граблі.
10 помилок, про які шкодують всі батьки:
1. Не насолоджувалися проведеним часом з дитиною
Діти ростуть і розвивають дуже швидко. Спочатку вони потребують цілодобової уваги батьків, а згодом стають більш самостійними. Та це не означає, що потрібно увесь свій час витрачати на власні справи, адже тепер дитина може гратися й сама. Так ви пропустите усе дитинство свого малюка і не встигнете озирнутися, як він переїде у власний дім і створить свою сім’ю.
2. Мало обіймали дітей
Обійми приносять як фізичну, так і моральну користь людям. Та перш за все, це приємний жест, який демонструє любов і підтримку. Дорослий підліток може соромитися обіймів з батьками, тому ловіть момент, поки ваші діти не виросли.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
3. Рідко фотографували і знімали відео
Прекрасно жити реальним життям, а не віртуальним і насолоджуватися кожним моментом без телефона в руках. Однак через деякий час ви захочете згадати приємні моменти минулого і поринути в спогади. Це неможливо буде зробити без фото та відео. Не забувайте знімати урочисті події, видруковувати фото і створювати альбоми. Можливо, зараз це здається дрібницею, але згодом ви подякуєте собі за це.
4. Не записували перші слова
Ці приємні спогади будуть зігрівати вам душу протягом всього життя.
5. Не приділяли час розвиваючим іграм
Настільні ігри, розмальовки чи навіть читання розвивають інтелект, збільшують словниковий запас і фантазію. Це не лише вплине на розвиток вашого малюка, але й допоможе зрозуміти, які у нього є таланти. Так ви зможете з дитинства розвивати танцювальні чи співочі здібності. Зрештою, ви можете більше часу провести у компанії своєї дитини.
6. Занадто суворо ставилися до дітей
На психіку дитини постійні докори впливають у негативному ключі. Це зовсім не мотивує ставати кращим, на навпаки – насаджує багато комплексів. Звичайно, що дитині потрібно робити зауваження, якщо вона поводиться неправильно, але вимагати від свого чада занадто багато не потрібно. Від високих вимог дитина виросте не успішною, а психічно нестабільною.
7. Нехтували думкою дитини
Дитина, чию думку не поважали, виросте невпевненою в собі. Вона буде боятися проявити ініціативу і ніколи не буде вірити у власні сили. А все тому, що їй з дитинства твердили, мовляв, дорослим краще знати.
Заохочуйте дитину самостійно обирати і приймати рішення. Вона повинна мати свою думку і вміти її доносити до інших.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
8. Мало радували дитину
Хіба вам не хочеться робити своїй дитині приємні подарунки і спостерігати за її радісними очима? В майбутньому ви зможете згадати про ці щасливі моменти і отримати вдячність малюка. А ще дитина, яку батьки регулярно тішать, виростає активнішою, комунікабельнішою і веселішою. Подбайте про те, щоб у вашого нащадка було багато позитивних вражень.
9. Постійно слухали чужі поради
Молоді батьки через брак досвіду дослухають до порад оточуючих, які, мовляв, краще знають. Звичайно, що деякі з них мають раціональний грунт, але лише мама з татом знають, як догодити своїй дитині. Вам вирішувати, чим їй харчуватися, коли лягати спати і якими іграшками гратися.
Не дозволяйте чужим людям сварити вашого малюка і виховувати. Це може негативно вплинути на нього і залишити багато страхів та комплексів.
10. Були відсутні у визначні та важливі моменти життя дитини
Можливо, вам здається, що ваша присутність на святі дитини у школі не така важлива. Однак реальність інша. Малюк оцінить підтримку і турботу з вашого боку. Йому важливо, щоб його рідні завжди були поруч і розділяли з ним усі визначні події та досягнення.
Батьки лише згодом розуміють це і шкодують, що пропустили важливі моменти, яких більше не повернути.
А чого вам не вистачатиме, коли ваші діти виростуть?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
