10 років працювала в Іспанії. Приїхала додому й дізналася, що син з невісткою таке про мене говорили! Люди добрі, хіба я то заслужила?

Близько 10 років я працюю на заробітках в Іспанії. Тут зарплата дуже хороша, але є одна проблема – відстань. Зі своїми рідними я можу зустрітися лише тричі на рік. Торік, на Різдво, я звільнилася від роботодавця і приїхала до села. Це були новорічні свята, а також мій день народження, який припадав на 10 січня.

Мій син уже має 25 років, він одружений і разом з дружиною Олесею виховує маленького Захарчика. Протягом всіх цих років я надсилала їм гроші: спочатку на навчання і господарство, потім на весілля і дитину. Леся була з бідної багатодітної родини. Я не хочу хвалитися або ставити себе над іншими, але я оплатила усі витрати на весілля молодят і навіть відправляла їм їжу, фрукти та м’ясо з Іспанії.

Павло залишився з Олесею у нашому селі. Він побудував другий будинок і облаштував літню кухню з невеликою кімнаткою. Він придбав трактор, щоб мати засіб для роботи на полі, а також зайнявся продажем кроликів і перепілок. Загалом, вони жили в достатку і мирі, навіть допомагали сусідам.

Звичайно, я раділа, що у мого сина все склалося добре. Він часто показував мені Захарчика через Скайп або надсилав фотографії через Вайбер. Але я дуже скучала за ними. І сама я вже думала про те, щоб повернутися додому в село і провести старість з онуком.

Тому минулого року я зібрала свої речі, купила квиток в один кінець і повернулася. Син забрав мене з вокзалу на новенькому автомобілі Ауді. Але його обійми були якісь холодні. Він лише поцілував мене в щоку і пригорнув.

“Синку, все гаразд?” – запитала я.

“Так, мамо. А ти надовго?” – відповів він.

“Я планувала залишитися тут”, – сказала я.

Павло не відповів, він лише сумно видихнув. Я не пізнала свій старий будинок – його відремонтували, встановили нові меблі і сантехніку, збудували другий поверх і навіть встановили супутникове телебачення. Порівняно з тим, як жила тут 10 років тому, коли мені доводилося гріти воду на каструлі для умивання в тазику, це була великі зміни.

Невістка крутилася на кухні, готувала стіл до мого приїзду. Я вийшла на вулицю, щоб зібратися і заспокоїти свої думки, але тоді я побачила сваху на порозі, з руками на боках, дивлячись на мене злобно.

“Томка, це правда, що ти приїхала назавжди?” – запитала вона.

“Так, я вже не молода дівчина. Роками я працювала важко там, а тепер хочу провести старість з онуком. Олесі буде допомога”, – відповіла я.

“Ти краще допоможи їм грошима. Вони зараз цього потребують. Ти нахабно хочеш покинути свого сина та онука?” –  сказала вона.

Я не розуміла, що вона мала на увазі. Все ж, Павло і Олеся добре жили на мої гроші. І тепер вона хоче, щоб я знову поїхала на заробітки? Ця розмова була дуже неприємною. І оточують мене такі люди в моєму власному домі! Вона мала би бути вдячна мені за те, що я допомагала її дочці та висилала їй гроші.

Але не лише свекруха так думала. Навіть невістка і Павло натякали, що я повинна повернутися до Іспанії. Вони казали, що мені буде нудно в селі і що я вже звикла до життя там. Але це ж їхні думки, чи не так? Тому після Різдва я без попередження зібрала свої речі, викликала таксі і поїхала на вокзал. Звідти я мала пересадки до Києва, а потім відлетіла до Іспанії.

Вже рік я знову працюю в Іспанії. Мій син продовжує показувати мені фотографії онука з дитячого садка. Але він ніколи не запитує, коли я повернусь. Чи може це бути натяком, що вони потребують грошей для господарства або на Захарка? Я намагаюся відмовлятися, але моє серце не дає мені спокою, і я все ж переказую йому кілька сотень євро на картку. Онук не має провини в тому, що у нього такі батьки.

Що ви порадили б зробити бабусі в такій ситуації? Чи варто розмовляти з Павлом, чи навпаки, припинити спілкування?

Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector