Молодою бабу Сіму не пам’ятав ніхто. Здавалося, що вона завжди була сухою, смаглявою старою, в зморшках, з малими кістлявими руками і спиною в напівуклоні.
Звичайно, були фотографії – але неможливо було впізнати в повній, завитій жінці, яка лякливо дивиться в об’єктив, спокійну і байдужу до життя маленьку бабу Сіму.
Син її давно помер, невістка практично зрівнялася з нею роками – за образом і по здоров’ю, залишилися дорослі онуки і особлива гордість – правнучка.
Сіма кожного дня збиралася вмирати і позначала собі кінцеву точку: ось внуки вивчаться, ось внуки одружаться. Потім – ось дочекаюся правнучку. А тепер був новий останній термін – ось піде правнучка в школу.
Ніхто не знав, скільки Сімі років, і вона сама намагалася не згадувати. Знали тільки, що день народження у неї навесні і домашнім довелося самим придумати дату, Сіма її не пам’ятала.
Але своє свято любила, особливо раділа тюльпанам – і внуки охоче привозили різнокольоровий букет й інші подарунки.
Невістка Люба завжди дарувала щось потрібне – байковий халат, теплі капці з жорсткими задником, бежеві бавовняні колготки. Баба Сіма разом з невісткою і жила, в маленькій двокімнатній квартирі на п’ятому поверсі. У двір гуляти не спускалася, говорила, що ноги болять від сходів.
Відкривала засклений балкон, лягала грудьми на бильця і зверху перемовлялася з сусідками.
– А що це у тебе, Ніна, кофта нова?
Питала сусідку з третього поверху, яка відчайдушно відмовлялася приймати свій вік і тягнулася за новою молоденькою невісткою.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Та, образливо поправляючи норковий комір, напівголосно відповідала:
– Це шуба така, в’язана. Дорогуща!
– Шууубааа … … – з неприхованим сарказмом тягнула Сіма – сама в’язала? Де ж ти стільки шматків-то старих набрала? Котів ловила?
І поки обурена сусідка хапала ротом повітря, задоволена Сіма собі під ніс говорила:
– Гримза стара, я тобі довіку ту кішку не пробачу, що з кошеням на мороз викинула.
Сусідки її недолюблювали – і їх можна було зрозуміти. Своїм рідним по господарству Сіма допомагала: в’язала пухові шкарпетки будь-якого розміру і ходила в магазин на розі по свіжий хліб.
Вона пошила собі з квітчастої плащової тканини авоську і, розмахуючи нею на ходу, як прапором, повільно йшла через весь двір.
Продавчиню в магазині вона любила, тому що та завжди запитувала про правнучку, а ця тема була безвідмовним пропуском в Сімине серце.
Купувала завжди одне і те ж, через день – два батони і пів буханця житнього. Один батон з’їдала сама, по шматочках, відламуючи.
Любила булку більше всіх тістечок і цукерок на світі. Могла прибрати будинок, до Любиного приходу з роботи і свої ганчірочки завжди прала руками й господарським милом, не довіряючи машинці і порошку.
До літа раптом стала виходити дихати повітрям у двір – колишня компанія розбавилася новими людьми, заселили сусідній новий будинок. Сіма виходила зранку, попивши чаю з батоном, а поверталася вже ввечері, просочена пилом і сумішшю запахів листя, квітів з клумби і вітру. Люба спочатку турбувалася, часто виглядала з балкона – але бачила зверху тільки строкате різноманіття голів і одягу на трьох лавочках біля дитячого майданчика.
До зими Сіма раптом попросила нове пальто. Вкрай здивована Люба розповіла про прохання синам і розповніла після пологів невістка віддала симпатичну шубку з сірого каракулю – якраз Сімі за розміром. Потім раптом Люба помітила, що Сіма стала фарбувати губи – яскравою бордовою помадою.
– Баба, ти знову молодою стала? – наївно запитала правнучка на недільному обіді. І всі з крайнім подивом помітили, як вкрилися ніжною фарбою зморшкуваті щоки завжди незворушної і іронічної Сіми.
А Люба посадила онуку на коліна і розповіла їй, що баба Сіма нічого у своєму житті доброго не бачила, росла після війни – в голоді і нужді, і сина потім сама ростила, одна. І так їй було важко – нехай зараз хоч на старості живе як хоче. Адже вона у них у всіх одна, сама старенька бабуся.
А за пару днів до свого дня народження, Сіма, набравшись рішучості, раптом оголосила, щоб діти не готувалися – вона йде на цілий день. А куди, з ким, до кого – нічого не сказала. І така особистість вона була – дивна, що посоромилися розпитувати. І Сіма правда пішла, до обіду – сказала не турбуватися, одягнула синє плаття, намалювала губи бордовою помадою і взяла Любині парфуми.
Невістка подзвонила синам, цілу годину в трубці висловлювала свої припущення і, втомившись, прилягла перед телевізором.
Прокинулася о шостій вечора, почала трохи нервувати, але почула, як хтось відриває двері ключем.
На порозі стояла баба Сіма. Зовсім не схожа на себе звичайну – спина пряма, щоки червоні, очі сяють. В руках у неї був оберемок тюльпанів, від неї солодко пахло фруктовим вином, а поруч із нею стояв чоловік. Дуже літній, високий чоловік, спираючись на красиву тростину і в білому кашне під пальто. У перші секунди Любі здалося, що це вона ще спить і бачить сон. Потім чоловік трохи надламаним, але твердим голосом попросив у Люби …. руки Сіми.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Чого вам треба? – не зрозуміла Люба.
– Прошу у вас, Любов, руки Серафіми. Зобов’язуюся любити і берегти її, в горі і в радості.
Люба вухам своїм не вірила.
– Застебни халат і закрий рот – засміялася баба Сіма.
Потім по Любиному дзвінку примчали обидва онуки з дружинами, і правнучка. І Іван Капітонович знову і знову розповідав, як син купив йому квартиру в сусідньому будинку, як він став у двір виходити. Як захворів, і Сіма ходила йому в магазин і варила суп (адже нікому не сказали, ні його синові, ні Любі), як гуляли потім біля будинку і розмовляли з ранку до ночі. Як зрозуміли потім, що разом їм краще, ніж нарізно і як не вистачає присутності поруч, коли доводиться розходитися по домівках.
– А навіщо одружуватися? – отетеріла Люба.
– А я хочу, щоб все було чесно. Сіма дуже важлива людина в моєму житті, я давно вдівець. Немає у нас часу на пусте. Хочу, щоб вона була моєю дружиною. Хочу її берегти.
Сиділи так довго, потім всією компанією проводжали Івана Капітоновича додому. Потім Люба з Сімою проводжали до машин родичів. Правнучка залишилася ночувати у бабусь.
Люба довго укладала внучку, розповідала їй казку. Кілька разів приносила попити. Потім стала лягати сама і чомусь заглянула до Сіми. Та сиділа в темряві на ліжку, волого блискаючи очима у вікно. Люба сіла поруч:
– Мама, тобі це все навіщо? Тобі зі мною погано?
Сіма довго мовчала, не зводячи очей від вогнів на вулиці. Люба вирішила, що вона образилася на питання і вже відкрила рот для вибачень. Сіма мовчки поклала суху долоню їй на руку.
– Стривай …. Поясню зараз. Я давно забула, хто я і що хочу. Я і з Іваном Капітоновичем подружилася, тому що йому потрібна була допомога. А він мене такою увагою огорнув. Він мене завжди питає – Сіма, що ти хочеш?
– Мама, ми ж теж завжди ….
– Стривай. Ви теж питаєте. Що я хочу їсти, що пити. А він питає – як я хочу жити, що я відчуваю. Ви мене любите, але поруч з ним я раптом зрозуміла, що я – людина, що я – жінка. Тільки не смійся. І що я, як жінка, маю право щось хотіти. А він, як чоловік – поруч, і радий моїм бажанням. Ніколи у мене такого не було, та я й не знала, що буває.
Сіма замовкла. Вражена Люба стала згадувати своє життя і зрозуміла – теж завжди жила, як потрібно, як годиться. І тихенько заплакала від цих думок. Сіма стала гладити її по голові, як маленьку.
– Я з ним жити хочу. Скільки Бог дасть. Місяць, рік. І дружиною я ж не була ніколи. Життя прожила, а як це – бути дружиною, берегти один одного, сміятися разом, розмовляти – ніколи не знала. А ти не реви – у щастя немає віку. Бачиш, коли мене наздогнало! Хто знає, що там у тебе попереду. Головне – якщо чудо постукало в твої двері – відкрий, не бійся.
Люба до ранку не могла заснути: «Відкрий, не бійся!». Адже вона зовсім не знає Сіму! Виявляється, можна вже скласти крила втомленим птахом і кожен день чекати смерті. Але вистрілити набряклою брунькою на теплий дотик весняного сонця. І змінитися за один день – ось так сяяти на порозі. Пахнути фруктовим вином. Впускати різнокольорові краплі тюльпанів до ніг …. І стати щасливою. І стати чиїмось щастям …
Вірите у те, що щасливим можна стати навіть у старості?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
Ефективний відбілювач тканин у домашніх умовах. Про подібне ви навіть не мріяли!
Продукти і страви, які після заморожування ніби свіжі
