– Мам, а чому той дідусь постійно сидить на лавці біля під’їзду? – дівчинка відійшла від вікна і подивилася на матір.
– Який дідусь? Григорій Іванович?
– Напевно, – знизала плечима дівчинка.
– Ну, хочеться йому сидіти, ось і сидить, – посміхнулася мама, – свіжим повітрям дихає.
– А чому він постійно дивиться кудись поперед себе? – не вгамовувалася дочка, – я вчора проходила повз, привіталася з ним, а він навіть нічого не відповів. Втупився кудись і сидить мовчки.
– Він же старенький вже, – терпляче пояснила мати, – може він тебе не почув просто.
– А ще … А ще він розмовляє сам з собою постійно.
Жінка підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Старий сидів на лавці у своїй незмінній позі: спершись двома руками на тростину, що стоїть перед ним, і поклавши підборіддя на кисті рук. Трохи поспостерігавши за ним, жінка повернулася до доньки.
– Я сподіваюся, ви його не ображаєте? – строго промовила мати.
– Ні звичайно! – швидко відповіла дівчинка, – просто він якийсь дивний дідусь. Сам з собою розмовляє, а з іншими – ні. Дивиться постійно кудись, сидить там один …
Жінка похитала головою і присіла на стілець.
– Річ у тому, що він …
***
– Ну що, граємо? – Смерть зупинилася біля лавки і глянула на старого, – до речі, здрастуйте, Григорій Іванович. Весь час забуваю привітатися …
– Слухай, подруга, я ось сиджу і думаю – тобі нудно жити або що?
– В якому сенсі? – трохи розгубилася Смерть.
– Що ти мене мучиш? Прийшов час, тоді пішли. Що ти зі мною в ці ігри граєш? Ти з усіма так?
Смерть зітхнула і сіла на лавку навпроти.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ні, не з усіма. Тільки з тими, хто мені подобається. Ось ви мені подобаєтеся, не буду приховувати. До того ж, ігри привносять в мою роботу елемент справедливості і, не буду приховувати, розваги.
– Ти ба, як заговорила! – старий похитав головою, – елемент! Справедливість! Книжок начиталася чи що?
– Так, не так давно я освоїла і це вміння, – засміялася Смерть, – був у мене один знайомий, так він писав листи сам собі, щоб я подумала, що він ще тут комусь потрібен. Довелося підтягувати свої знання.
– Та біс з ним, з читанням. Ігри ти свої навіщо влаштовуєш?
– Ну, весело ж … – здивувалася Смерть, – виграв – живи ще. Програв – з речами на вихід. Несправедливо, чи що? Та й мені розвага хоч якась.
– А якщо людина постійно виграє? Що ти тоді робитимеш?
– Чекати, – знизала плечима Смерть, – з одним я вже рік в шахи граю. Поки ні разу не виграла. Але нічого … Вчора шах йому поставила. До мату ще не дійшла, але я намагаюся. Рано чи пізно все одно здасться.
– Так ти і зі мною вже пів року мучишся. Воно тобі треба?
– Нудний ви якийсь, – махнула рукою Смерть, – думаєте, мені цікаво кожного дня таких як ви під ручку водити? А так хоч якесь розмаїття.
Старий ненадовго задумався.
– Ну що ж … Є в твоїх словах логіка. Добре давай. Починаємо?
Смерть засовалася на лавці, влаштовуючись зручніше, і посміхнулася.
– Давайте. Правила ті ж самі – хто перший відведе погляд, той і програв. На гру дві години. Поїхали …
– Чесно кажучи, я просто приголомшена, – прибираючи годинник в кишеню і, встаючи з лави, вимовила Смерть, – дивоглядки – гра не найскладніша з усіх, які я пропоную людям, але вона найдієвіша. Мало хто витримував мій погляд понад п’ять хвилин, а ви вже пів року тримаєтеся. Вам зовсім не страшно?
– А чого мені тебе боятися? – посміхнувся старий, – тим більше, що ми з тобою вже давно знайомі, і я встиг на тебе надивитися.
– Так? А коли, вибачте?
– Давно це було. Ти, напевно, не пам’ятаєш вже ту зустріч. Я ще зовсім молодий був … Німці нас пресували тоді по повній. Зовсім не давали продихнути. Ось і в той день накрили вони нас своєю артилерією. Та так, що голови не підняти, – старий похитав головою, – лежу я, значить, в траншеї. Втиснувся весь в землю – страшно ж, знаєш як?! Дивлюся, а по краю санітарка наша біжить – Валея. Я їй кричу, мовляв, а ну стрибай вниз, дурепа ти така! А вона не чує нічого, гуркіт страшний. Та й злякалася, напевно. Не бачила нічого навколо. Що робити? Підірвався, та й кинувся до неї. Завалив її на землю, а сам зверху впав. І тут як рвонуло поруч … Останнє, що бачив – як ти поруч стоїш, та на мене дивишся.
– Чесно кажучи, не пам’ятаю вже, – знизала плечима Смерть, – тоді час такий був – кожен день нові обличчя сотнями, а то й тисячами … Так чим усе закінчилося?
– Чим закінчилося? Контузило мене тоді страшно і осколками нашпигувало. Лікарі з того світу витягли. Так для мене війна і закінчилася.
– Ого, – здивувалася Смерть, – не знала, що ви, виявляється, герой.
– Та ну тебе, – махнув рукою старий, – будь-який би так вчинив … Гаразд, піду я додому. І ти йди.
Старий повільно піднявся з лави і попрямував до під’їзду. Двері відчинилися прямо перед ним і звідти вискочила дівчинка.
– Ой, вибачте, – зрозумівши, що мало не вдарила діда дверима, прошепотіла вона.
– Та нічого страшного … – відповів старий і ступив у проріз, акуратно переступивши поріг.
– А давайте я вам допоможу? – заторохтіла дівчинка, – мені мама сказала, що вам потрібно допомагати, тому що …
– Я сам, нічого страшного, – спробував перебити її старий, але було вже пізно.
– … тому що ви на війні осліпли і нічого не бачите.
Смерть, вже зробила кілька кроків від лавки, в ту ж секунду завмерла і зупинилася. Повільно обернувшись, вона дивилася на старого, який, і собі, застиг біля дверей. Примруживши очі, вона мовчки дивилася на людину, яка пів року водила її за ніс.
– Григорій Іванович, – тихо промовила вона.
– Так? – старий повільно обернувся.
Смерть недовго помовчала.
– А що з санітаркою стало? Жива?
– Валя? Удома вона. Хворіє сильно. Тому ніяк не можна мені помирати. Не витримає вона цього, не впорається сама.
– Одружилися, чи що?
– Ну так. Після війни розписалися. Так і живемо з того часу.
Смерть замовкла і, схиливши голову набік, розглядала старого, розмірковуючи про щось своє. Старий стояв біля дверей і, спершись на ціпок, мовчки чекав її рішення.
– Я тут подумала … Нудна це гра – дивоглядки. Давайте ще пару років пограємо, і якщо ніхто не програє, то потім в іншу почнемо? У міста, наприклад.
– Пару років? – промовив старий, – ну що ж, і на тому спасибі … Ти на мене образи не тримай. Не за себе мені страшно, а за неї.
– Що? – удавано голосно вигукнула Смерть, – я щось останнім часом погано чую. Гаразд, піду я. До завтра, Григорій Іванович.
Смерть повернулась і, змахнувши своїми темними шатами, швидким кроком попрямувала геть …
Ви б здогадалися, що старий просто махлює у грі?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
Ефективний відбілювач тканин у домашніх умовах. Про подібне ви навіть не мріяли!
– Мам, мені пропонують вийти заміж. – З розуму, чи що зійшла? А вчитися?
20 найпопулярніших серіалів Netflix у 2021 році
Помітила, що донька голодна, хоча я даю гроші на обід. А коли дізналася правду, то ледь не заплакала
Знайшов розраду в іншій, але законній дружині повідомити про це не наважується
Я випадково знайшов записку у кишені своєї дружини. Я її прочитав та поклав на місце
Як я з дітьми завдяки власним родичам залишилася без даху над головою
Продукти і страви, які після заморожування ніби свіжі
Гаррі та Меган намагаються підірвати репутацію Королівської родини. Пара розповіла деталі життя у палаці
Неочікуваний подарунок на вечірці – чоловік розповів гостям про зраду жінки
Найбільша помилка у стосунках – це думати, що якщо людина тебе любить, то вона нікуди не дінеться
