Коли я побачила, як юна дівчина, років 18 на вигляд, намагається втекти з лікарні на наступний день після пологів, то одразу зрозуміла, що відбувається щось погане. Тоді до мене підійшов головний лікар та сказав, що потрібно терміново поговорити наодинці.
Жінки, які народжували, знають, який це біль – виносити дитинку та що таке післяродова депресія. Однак, вони готові на все заради малюка, тому часто жертвують своїм тілом та здоров’ям. Знають, яка це пекельна мука – пологи.
Я – мати, нещодавно народила третю дитинку. Однак, поголи були ускладнені, адже малюк ще тиждень не хотів з’являтися на світ, тому був кесарів розтин.
Завжди мріяла про близнюків. Лікарі казали, що шанси досить низькі, адже це залежить від генетичного коду як родини жінки, так і чоловіка.Треба, щоб хтось у сім’ї колись народжував двійняток. Але щастю бути – я народила Івана та Петрика вчасно, хоча це були мої перші діти. Пологи пройшли з легкістю, лікарі допомагали мені. Через декілька днів ми вже були вдома.
Тому чоловік часто жартував про те, що можливо знов буде поповнення, мовляв, отримаємо два за ціною одного. Ми не були надто побожними людьми, однак молилися за здоров’я наших діток. Вірили, що Господь чує наше прохання та допоможе нам. Адже ми не бажали нічого поганого чи забороненого. Дітки – це найбільше щастя для нас.
Звісно, що одразу здогадалася, що вагітна. Ранкова нудота та запаморочення. На УЗД лікар сказав, що у нас буде одна дитинка. Але я знала та жодного разу не сумнівалася, що покину лікарню з двійнею на руках.
Води відійшли вночі. Чоловік допоміг мені зібрати речі і ми поїхали у пологовий будинок. Разом зі мною у приймальній сиділа молода дівчина. Вона нервово заповнювала документи та хамила медсестрі. Згодом, нас заселили в одну палату. Однак, дівчина постійно нарікала на малюка, мовляв, він завдає їй стільки болю та не хоче ставати мамою для нього. Через декілька годин вона разом з лікарями пішла у пологовий зал. Я чула її крики та лайливі слова. Помолилася за те, щоб її страждання нарешті закінчилися. Не думала, що Бог так сприйме моє прохання.
Зранку я прокинулася, а її не було – немов я весь час була тут сама. Мої пологи минули важко, однак син народився здоровим. Я аж заплакала від щастя. Вирішила трішки прогулятися коридором, однак почула крики неподалік моєї палати. Вийшла глянути, що ж там відбувається.
Це була моя сусідка. Стояла біля виходу та кричала на медсестру. Навіть декілька разів її штовхнула, адже та не давала вийти на двір. До мене підійшов головний лікар та відвів у сторону.
– Світлано, вітаю тебе з поповненням. Будь ласка, повернися у свою палату. Не дивися на весь цей цирк, мені треба з тобою поговорити – сказав чоловік.
– Дякую. Якби не ваші помічники, я б не впоралася. Щось потрібно підписати чи з малюком щось трапилося?
– Ні, тут справа в іншому. Твоя сусідка відмовляється від дитини. Навіть не захотіла на неї глянути. Я знаю, що ти хотіла народити двійняток, мені лікарі розповідали. Дівчинка народилася здоровою, жодних відхилень не виявлено. Ти хороша мати. Я не хочу віддавати немовля у дитячий будинок. Ти б не хотіла її вдочерити?
Його прохання подарувало мені посмішку. Я не злякалася, не заперечувала, була готова з радістю прийняти дівчинку. Чоловік жодної секунди не сумнівався. Нам показали дівчинку, яка мило посміхалася уві сні.
Через декілька днів ми приїхали додому з Софійкою та Богданчиком. Декілька місяців паперової тяганини здавалися мені просто нескінченими.
Через 10 місяців до мене зателефонував незнайомий номер.
– Добрий день. Це Олександра?
– Так
– До вас телефонують щодо рекомендаційного листа лікаря та вашої названої доньки Софії. Ми хочемо зустрітися з вами та зрозуміти, чи ваша родина у змозі опікуватися немовлям. Адже є інші потенційні батьки, які подали заяву щодо дитини.
Декілька днів я не могла спати, постійно хвилювалася та боялася, що дівчинку можуть забрати від мене. Однак, через місяць суд офіційно визнав мене матір’ю дитини. Я перемогла!
Я люблю її як рідну донечку. Щоразу дякую Всевишньому, що обрав саме мене та допоміг у такій ситуації! Я щаслива, адже у мене є велика родина – три сини, одна донечка та коханий чоловік. Здається, що це не життя, а просто рай!
На вашу думку, кожна дитина заслуговує на батьків, навіть якщо вони не кровно рідні?
