Я сама живу в селі. Мій дорослий син разом зі своєю нареченою живуть окремо в місті. Після новорічних свят я вирішила навідатися до них в гості. Однак цей візит мене тільки розчарував. Виявилося, що місця для матері у них немає.
Однак влітку для матері невістки вони підготували місце на дивані. Самі ж без проблем розмістилися на підлозі. Натомість мені сказали, щоб я їхала останнім автобусом додому. Звичайно, що мене це образило. Я ж розраховувала погостювати в них до Різдва і навіть привезла продукти.
За бажанням у двокімнатній квартирі для мене б знайшлося місце. Натомість Світлана дорікнула мені, що якби я могла продати город, то за виручені кошти молоді придбали б собі трикімнатне житло. У ньому всі би вільно розмістилися.
Мій Ярослав разом з дружиною працюють в місті, тому для зручності орендують там квартиру. Вони встигли придбати собі авто, поподорожувати і пожити у власне задоволення. Потім у них народилася донька.
Деякі друзі та родичі їм відверто заздрили. Однак особливих причин для цього я не бачу. Адже власної квартири у них досі немає. Ціни на нерухомість захмарні, а молоді звикли жити на широку ногу. Купувати однокімнатне житло на окраїні для них не варіант, тому доводиться орендувати.
Щодо онучки, то я ще жодного разу її не бачила за півтора року. Нарешті вирішила приїхати і провести час з малечею. До сьогодні я чула лише з розповідей свахи про те, що дівчинка вже вміє роботи. Вона неодноразово гостювала в них.
Саме тому я здивувалася, коли син заявив, що мені потрібно повертатися додому. Навіть на розкладачці не могли мене примостити.
Засмучена я випила чаю, потримала онучку, залишила продукти і пішла на автобусну зупинку.
Образа засіла глибоко в моїй душі. Адже це несправедливо. Для свахи і на два тижні є місце, а для мене навіть кілька днів потіснитися не можуть.
Син зателефонував до мене на Різдво, щоб привітати зі святом і ще раз подякувати за продукти. Я ж зовсім не мала бажання з ним розмовляти. Мій погляд був прикутий до городу. Хотілося б його продати заради того, щоб більше часу проводити з сім’єю, але не можу. За що ж я тоді житиму? Пенсія у мене крихітна. Прикро.
Чи правильно вчинили молоді з матір’ю?
