Існує багато стереотипів, що, одружившись рано, щасливого шлюбу не збудуєш. Стосується це й пізнього заміжжя: хто ж тебе таку візьме? Я спробувала обидва варіанти й хочу розповісти про подібний досвід.
Мені було 22, коли я розписалася зі своїм першим чоловіком. Готовою до сім’ї я була, тож вважала, що проживемо ми не мало, виховаємо спільних дітей, ще й старість разом проведемо. Але через 2 роки мій обранець сам подав на розлучення. Думаю, повпливала на це рішення його матір. Не без її участі точно.
Після цього бажання братися до особистого життя відпало. Я поринула в роботу, домашні клопоти, саморозвиток, кар’єру. Лише час від часу на думку спадала ідея стати мамою. Дитину хотіла народити тільки у шлюбі. Але на той момент думки так і залишалися думками.
Знову діяти я почала років у 30, коли зрозуміла, що тягти вже нікуди. Тоді у мене й трапилися перші й водночас останні 5 побачень. Про них Вам і повідаю.
Першу зустріч я запам’ятала добре. Чоловіка звали Марком. Ми познайомилися на корпоративі. Він був частиною розважальної програми на честь тематичного свята. Пересіклися поглядами, розговорилися, пройшлися до мого дому. Тут кавалер і зізнався мені, що має дружину.
– А це щось змінює? Я тобі від цього подобатися починаю менше? – здивовано запитав він, коли я відмовилася продовжувати спілкування.
На цьому і закінчилося моє перше побачення.
Друге було не менш кумедним. Романові я не сподобалася одразу. Він цього й не приховував. І досі не розумію, чому він тоді покликав мене на зустріч. Ми сиділи, немов води у роти понабиравши… Я пила каву, а він снідав. Доки жував, мовчки поглядав на мене. Потім видав:
-Я думав, що ти вища й стрункіша.
Я допила напій. Він проковтнув останній шмат їжі. Більше ми ніколи не бачилися.
Третім був Антон. З ним мене познайомив колега. Дуже вже хотів знайти дівчину для свого друга. А друг любив маму більше, ніж все на світі. Як я зрозуміла це? Ми довго гуляли парком. Потім кавалер купив мені каву й тістечко у придорожному кафе. І одне і друге виявилося огидним. Антон довго не думав. Забрав у мене гостинець, загорнув у серветку і мовив: – Мамі віднесу.
Ігор виявився збоченцем. Починалося все непогано: цікаві розмови, квіти, гостинці. Але з кожною годиною чоловік опинявся все ближче і ближче. Його руки чомусь ніяк не могли знайти собі місця. Потім він начебто випадково облився кавою. Сказав, що живе неподалік. Почав наполягати, щоб я зайшла з ним у дім, він переодягнеться. Я заперечила. Готова була почекати біля входу, на що мій ймовірний хлопець образився… І пішов геть сам.
Після такого списку розчарувань я списалася з Володимиром в соціальних мережах. Він жив в Італії і через деякий час почав запрошувати в гості. Я ж наполягала на тому, що перша зустріч повинна відбутися на нейтральній території. Чоловік і слухати мене не хотів. Після цього він поставив ультиматум. Був налаштований радикально. Мені такий тон не імпонував, тож зустрічі навіть не відбулося.
Я бачилася ще з одним кавалером, якого до мене на роботу привела його мама. Була зустріч і з нетолерантним парубком, з вуст якого лилося стільки матів, що я таких і не знала.
І було ще одне побачення…
У 32 роки я нарешті одружилася знову.
За звичкою ще довго продовжувала засиджуватися на роботі, з головою поринала у справи, забуваючи, що вільний час більше не треба гаяти. Його було на кого витратити. Зрозуміти це мені й допоміг обранець, одного дня просто запитавши:- А, може, ти повертатимешся додому до 23 години?
Чи був у Вас досвід невдалих побачень?
Розкажіть, як Ви зустріли свою другу половинку?
