Жінки рідко говорять про те, що хочуть прямо. Вони стараються говорити секретиками, аби той здогадався, а коли так не відбувається – виникають не приємні ситуації.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тому, пропонуємо дізнатися про що часто мовчать жінки.
1. Чесність
Кому не подобається правда? Ніхто не любить бути обшуканий брехнею. Та чоловіки часто не все розповідають, наприклад про те, з ким вони спілкуються, куди ходив після роботи.
Приховувати не варто, адже жінка все сама добре відчуває.
2. Розуміння
Жінки мріють, аби їхній партнер розумів з пів слова. Так хочеться, аби твої інтереси захоплювали твою рідну людину.
Якщо бачите сумне обличчя дружини – розпитайте що сталося.
3. Турбота
Елементарні прояви турботи такі важливі. Просто подати руку, або допомогти піднести речі до квартири. Показуйте свої відчуття. Частіше обіймайте та цілуйте, тоді все буде добре.
4. Захист
Жінки хочуть почуватися захищеними, та зовсім не обов’язково, аби чоловік був атлетичної тілобудови. Достатньо знати, що твій чоловік буде стояти горою за тебе у будь-якій ситуації.
5. Вірність
Нікому не приємно, коли твій партнер звертає увагу на інших жінок. Байдуже, чи вони в бікіні чи топлес – цінуйте своє.
Довіру зруйнувати важко, а відновити – неможливо.
6. Час
Ставте свою сім’ю у пріоритет. Адже друзі вам не замінять того тепла та комфорту – ніколи. Ну і що, що ви з жінкою разом 10 років? Ніхто не забороняв піти на побачення!
7. Романтика
Не забувайте про те, що у вогонь потрібно підкидувати дрова. Ходіть на прогулянки, подорожуйте і цілуйте! Цілуйте постійно!
Робіть все, аби дружина була усміхненою: компліменти, маленькі сюрпризи, навіть банальна шоколадка, але приємно.
А чого ще потребує жінка?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
