Тоді була субота, ранок. Ми з чоловіком хотіли відпочити після важкого робочого тижня. Аж раптом нас розбудив телефонний дзвінок. Це була сестра чоловіка, Ірина. Чесно кажучи, я спершу подумала, що просто сплю – з нею ми досить довго не спілкувалися, бачилися востаннє 5 років тому. І тут вона перша зателефонувала та ще й запросила на весілля свого сина.
Розмова тривала буквально декілька хвилин – Ірина розповіла про ресторан, де буде свято та на котру годину будуть збиратися всі гості. У нас на все про все було два тижні. Я знаю, що ми повинні виглядати на всі сто. Сестра Ірина жила дуже заможно. Двічі на рік відпочивала закордоном, мала новесеньку машину з салону, жила у заміському будинку. Ні, не досягла всього сама. Секрет успіху простий – вдало вийшла заміж, її чоловік, здається, власник великої фірми. Ось і відтоді Ірина дивиться на нас зверхньо, бо, бачте, ми живемо у звичайній двокімнатній квартирі та їздимо на роботу в маршрутках.
Я – вчителька української мови, мій чоловік Петро звичайний працівник на заводі. Живемо скромно. Діти вже виросли, живуть окремо. Так пишаюся, що син з донею зуміли вступити до столиці, ще й навчають на державній формі. А ось племінник ще той ледащо. Він не хвилюється за своє майбутнє, йому ж батьки все на блюдечку принесуть. Ось, наприклад, нещодавно Ірина купила йому велику квартиру у центрі міста. А на день народження подарувала спортивну машину. Звісно, що хлопець відпочиває у елітних клубах нашого міста. А нам з чоловіком і на дачі добре. Там у нас невеликий город, вирощуємо овочі та фрукти. Ще я посадила квіти. Ну просто не можу натішитися щоразу, коли туди приїжджаю. Неподалік є озерце, ліс. Ми влітку там засмагаємо, восени такий врожай грибів збираємо. І ніякі моря закордоном нам не потрібні.
Ще під час першої зустрічі мені Ірина не сподобалася. Видно, що жінка зарозуміла через гроші. Ми з нею досить довго не спілкувалися, років 5 точно. А все через її ювілей. Тоді вона замовила розкішний ресторан за містом, запросила багато гостей. Звісно, що не забула і про колег свого чоловіка. Вони приїхали на дорогих іномарках, у чорних смокінгах, а їх дружини (чи то молоді коханки) виглядали просто розкішно. Ми до конверта поклали тисячу гривень.
Однак, наступного ранку Іра пожалілася всім родичам на нас. Мовляв, ми такі скупі люди та пожаліли на неї грошей.
– Та я за одну людину і те більше заплатила. Ну а ви бачили, у якій сукні вона прийшла? Так було соромно перед гостями, і що про мене подумають колеги мого чоловіка? Могла б щось набагато краще купити, ніж те лахміття, – дорікала жінка.
Але я не хотіла сваритися через таку дурницю. Не вважаю, що зіпсувала їй свято. Тим паче було таке відчуття, що Іра нас не помічала. Бігала тільки до своїх друзів та мило з ними бесідувала. Так, було образливо, однак, не варто з нею конфліктувати. Тоді Іра навіть з днем народження мене не вітала. А якщо дізнавалася, що у когось з родичів я буду в гостях, то сама не приходила. Мовляв, не хоче зі мною за одним столом сидіти.
– Не хочу йти на це весілля. А навіщо? Щоб сестра потім знову пліткувала, які ми люди погані? – сказав чоловік. Йому було образливо, що сестра так вчинила зі мною.
Однак, я хочу піти на це свято. Куплю собі найкращу сукню, зроблю макіяж та укладку. Та навіть собі лімузин замовлю. І візьму у кредит 20 тисяч гривень, покладу у найбільший конверт, щоб він навіть у скриньку не помістився і гонорово танцюватиму все свято.
А ви підтримуєте таку ідею жінки? Чому?
