Сьогодні день почався не дуже вдало. Я отримав квитанцію для оплати комунальних послуг. Очі на лоба полізли, буду відвертим. Зважаючи на те, що газ я давно відключив, а світлом та водою користуюся не так часто, бо повертаюся додому пізно, а йду рано, я очікував куди менших цін. У реальності ж сума виявилася захмарною.
Колись я про це навіть не думав. Просто ішов та платив зазначені кошти без зайвих заперечень чи запитань.Але цього разу, помітивши якусь невідповідність, вирішив вникнути у це детальніше. Раптом стало дуже цікаво, за що ж я віддаю такі суми.
Взяв квитанцію. Почав вдивлятися та вчитуватися. Помітив, що окрім звичних послуг за електроенергію та водопостачання плачу ще й за загадковий пункт, який звучить так: “утримання житла”. Цікаво хто ж за такі гроші мені його утримує, якщо господар тут я?
Згодом дійшло, що йшлося про прибирання. Себто на кожен двір виділяли одного працівника, в обов’язки якого входило прибирання під’їздів, прилеглої території і таке інше.
Усе це дуже класно і платити за таке я готовий, якщо хтось і справді виконуватиме обов’язки належним чином.
А поки на підвіконнях гори пилу, сходи ніхто ніколи не підмітав і не мив, а надворі взагалі все листям засипано. Нікому діла до цього немає. Хоча двірник у нас таки є.
За три місяці його праці ( до цього, пам’ятаю, була старша жіночка, яка смиренно та старанно виконувала свої обов’язки) я жодного разу так і не бачив його на роботі. Чи це він виконував все настільки швидко, що з чистою душею ішов додому, коли ми тільки прокидалися? Гадаю, все-таки перший варіант.
Єдине, з чим чоловік точно добре міг впоратися, так це з тим, щоб зібрати чи то своїх рідних, чи колег біля під’їзду, щоб посидіти й побалакати про своє.. Про наболіле.
Колись мене це все зовсім не цікавило. Було цілком байдуже, хто і як виконує свою роботу. Головне, щоб я все встигав. Але зараз, коли я помітив, що за такий безлад ще й з власної кишені платити мушу, це питання залишило мене без сну на кілька днів.
Мене поглинала невимовна лють.
Того дня я повертався з роботи раніше. Тож натрапив на нашого роботягу біля під’їзду. Той поважно сидів на лавочці, гортаючи щось у телефоні, а розкидане сміття довкола нього якось навіть доповнювало цю картину безладу. Хоча ні, це доповнювало мій внутрішній гнів. І я не витримав:
– Послухай, варто б уже почати совісно виконувати свою роботу. Тобі ж за неї платять. Ще й витягують ті гроші з кишень звичайних людей. То постарайся, будь ласка, робити все старанніше ,а не тільки збирати під вікнами друзів, щоб марнувати з ними час.
Чоловік спочатку вдав, що нічого не почув. Але я відступати не збирався, нависаючи над ним, як грозова хмара. Тоді нахаба вимкнув телефон, глянув на мене і перевів погляд на моє авто.
– Гарненька машина. Нова. Буде дуже жаль, якщо завтра зранку ти знайдеш її побитою.
Я аж закипів від обурення. Він ще й погрожувати сміє?
– Значить ти не тільки прибираєш абияк, а ще й погрожувати маєш сміливість. Повір, просто так я це не залишу.
Двірник лише розреготався. Моїх слів, як і мене самого, він не боявся.
– А не боїшся, що я рідню свою покличу?
Я зрозумів, що не було ніякого сенсу продовжувати ту розмову. Говорити з неадекватними людьми я не любив. Тільки час та сили на них витрачати, а результат нульовий. Тому я вирішив поки що залишати машину в гаражі, подалі звідси. А на безвідповідального прибиральника піду писати скаргу. І не тільки на нього, а на все управління. Нехай навчаться правильно персонал підбирати. Бо свої гроші абикому віддавати я не збираюся.
Чи доводилося Вам чути скарги на безвідповідальних двірників?
Хто і як вирішує таку проблему у Вашому місті?
