Одного ранку я зайшла в супермаркет, щоб купити мінералку. На касі переді мною стояв чоловік років 35-ти. Він був добре одягнений, але вираз обличчя розгублений. Незнайомець заплатив за пляшку дорого коньяку і вийшов.
– А ще недавно він крутим бізнесменом був! Зараз збанкрутував і на останні гроші двічі на тиждень купує коньяк, – кинула мені продавщиця.
Я на це нічого не відповіла, а коли вийшла з супермаркету, то знову побачила цього чоловіка, який вмостився неподалік на лавці.
– Цей коньяк дорогий, але абсолютно не якісний, – сказала я.
– Чому це?
Взявши у руки пляшку, я вказала на декілька ознак.
– Звідки ви це знаєте? – поцікавився він.
– Я працювала над розробкою піар-кампанії цього бренду.
– Ваша роботі? – усміхнувся незнайомець.
– Хобі. Чому ви двічі на тиждень купуєте найдорожчий коньяк?
– Мені подобається стабільність.
– А серйозно?
– Насправді все просто. Від мене пішла дружина, друг зрадив, а партнер по бізнесу підставив. Нещодавно дівчина ще й машину розбила.
– І це все? – запитала я.
– А цього мало? – здивувався він.
– З вашого життя пішла людина, яка не була справжнім другом, покинула жінка, яка вас не кохала, а натомість дівчина вижила, потрапивши в аварію. А завдяки партнерові ви заплатили десятину на багато років вперед.
Ці слова викликали посмішку на обличчі незнайомця.
– Ніби ви постійно відраховуєте десятину?
– Звичайно! Саме тому, коли я потрапила у складну ситуацію, то не почала пити алкоголь, а стала рекламувати його. Відчуваєте різницю?
Чоловік уважно подивився на мене і запропонував піти на каву. Я погодилася.
– Чому ви почали зі мною розмову? – раптом поцікавився він.
– Люблю розмовляти з незнайомцями.
– А якщо серйозно?
– Ну я бачила у вас потенціал і не вірила, що ви безнадійно впали на дно.
Ігор задумався і запитав:
– А чому ви не повірили?
– Бо сильні люди завжди виберуться зі складних ситуацій.
Чоловік прикрив лице долонями. У нього на очах з’являлися зрадницькі сльози. Я дала йому час, щоб заспокоїтися.
Згодом він сказав:
– Моя мама часто говорила подібні слова батькові..
Тоді я відповіла:
– А ви син свого батька.
Ігор посміхнувся.
– Я так радий, що зустрів вас.
Мені було приємно чути такі слова.
Я б з радістю продовжила розмову, але вже запізнювалася на роботу.
– Це ж не випадкова зустріч? – запитав Ігор.
Я бачила в його очах надію на позитивні зміни в житті.
– Звісно. Це моя десятина, – відповіла я.
Дорогою додому я багато думала про життя і справжні цінності. Я зрозуміла одне, що за будь-яких обставин потрібно залишатися людиною…
А що ви думаєте про цю історію?
