Оленку привезли в село до баби Зіни на канікули. Їй було тоді 13 років. Маленька, щоката дівчинка.
Раніше до бабці в гості Олена приїжджала регулярно. Любила стареньку до нестями. Обіймала її маленькими рученятами і розповідала якісь секрети.
А потім припинила.
Три роки не бачила внучки Зінаїда Василівна. Скучила дуже.
А дівчинка не хотіла там сидіти.
– А що робити? Коровам хвости крутити? – питала в мами.
Та цього літа Оленку зять привіз сам на своїй машині. В Галі, дочки Зіни, ще одна дитинка народилась, хлопчик. А Олену вирішили відправити повітрям трохи подихати. Бабці помогти і трохи її сільські будні розфарбувати.
А Зіна тішиться, радіє приїзду.
– Гарна внученька виросла. На Галю дуже схожа – казала собі під носа.
З Зіною жив ще син, Петро. Сім’ї він не мав, роботи стабільної теж. Перебивався халтурами і всі гроші, що заробляв – пропивав. Тому існували вони на скромні пенсію старої.
Зять знав це, тому залишив певну суму коштів, на харчі і потреби дочки. Щоб, так сказати, одну картоплю не їла!
Оленка на город з бабцею ходила без особливого натхнення, з муками. Трохи трави видерла, трохи цибулі і стогне:
– Жарко… Сонце світить… Пити хочу… Важко… Спина болить…
Раніше, з дочкою своєю Галею, баба Зіна не церемонилась. Рушником мокрим по сідниці ляснула і їй відразу холодно ставало і пололось швидко.
Та внучка, не дочка. З нею так не можна. Її ж як трояндочку тепличну вирощували.
Вдома вона теж не допомогла: ні тобі посуд не помиє, ні позамітає, ні пил не протре. Все лежить і в телефоні пальцем гортає екран і світлини робить повсюди.
Баба Зіна сильно не наполягала на допомозі – все-таки дуже рідкісний гість у неї внучка, для чого її мучити? Не її це життя. До іншого звикла…
– Баб, а чого це ми вже другий день той борщ хльобчемо? Я до такого не звикла.. М’яса хочу. Салату якогось. Піци. Бургерів. Рибки смачної. Тато мій гроші тобі дав, а ти шкодуєш! Собі хочеш захапати? – заявила внучка на третій день перебування у селі.
– Я і так пів магазину скупила, – ображено відповіла бабця, – і сардельок, і печенька, і булочок з маком. Годую по годинах. 5 разів на день. А в нас такого немає, оленко. А я для тебе стараюсь.
Тоді Оленка внадилась у кімнаті своїй закриватися.
– Літературу читаю. Щоб не заважали, – пояснювала.
Бабця намагалась не заважати, думала внучка і направду за розум взялась. Та десь через декілька днів зайшла в кімнату до Оленки, а там – гори фантиків з-під цукерок. Сама їх з’їла. Жодним не поділилась.
Баба Зіну Галю такого не вчила. Дочка дуже щедрою була, усім ділилась, що мала. Одну цукерку на чотири ділила, аби всім дісталось. Хоч потрошки. А тут…
А ще через тиждень взагалі скандал влаштувала вранці. І кричить до бабці на все горло:
– Що ж це має бути таке? Де мій круасан дівся з мигдалем? Хто вже вкрав його, га? Чим мені дитині бідній снідати?
Баба Зіна взяла мокрого рушника і як надавала ним Петру по спині, той аж запищав!
– Ти чого береш продукти дитини?
Олена в сльозах, терміново батьку дзвонить:
– Висилай мені грошей! Бо я не можу, голодаю! Їсти немає чого! Петро ненажера, все повиїдав!
Грошей зять не відправив, а того ж вечора приїхав за дочкою. Невдоволений був цією ситуацією.
На Петра кренделем маковим замахувався. І з бабою Зіною сварився:
– Через мій гаманець алкаша годувати. Ач які!
Онуку більше не привозять. І сама дочка Галя, образилась, до матері не приїздить і не дзвонить.
– Я тобі найдорожче довірила, а ти? Сардельками нагодувала і на полі заставляла сидіти?
Як ви думаєте, чи не надто батьки опікають дитину?
Фото з вільних джерел
