– Цілий тиждень у нас одні лише проблеми, – бідкається тридцятирічна мама Ірина. – Син спочатку пальці до дверей сунув і прищемив їх. Тоді впав на кухні й лобом об плитку вдарився. Бігає тепер із гулею та синцем. Зірвиголова малий. Два дні тому тарілку супу на себе перекинув. Пощастило, що той охолов до тієї миті. А то страшно навіть уявити, що було б. Вчора ж взагалі з гойдалки впав. І я навіть не встигаю за цим усім встежити. Тільки відвернешся на секунду – і знову щось трапилося.
– Оце бешкетник росте.
– Ага. Востаннє так впав, що аж зуба собі зламав. Я, звичайно ж, картаю себе за це сильно. Але що вже вдієш? Я не можу з ним постійно сидіти. Мене всі заспокоюють. Кажуть, що він просто маленький. От і цікавиться всім. А зуб? Зуб молочний був. Жаль, але нічого. І так виривати довелося б. Жодна ж дитина ще без синців не виросла, правда? До того ж у нього вік такий. Тільки його бабуся цього чомусь не розуміє…
Ірина живе з матір’ю Галиною Дмитрівною. Жінці 58. Зростає з ними й маленький Дмитрик. Помешкання у них своє, але дуже маленьке. Всього дві кімнатки.
Про чоловіка Ірини ніхто і ніколи не чув. Він зник з поля зору, як тільки дівчина завагітніла. Галина Дмитрівна спочатку протестувала. Вона не бажала, щоб дитина народжувалася у неповній сім’ї. Втім, її донька з пропозицією позбутися немовля, не погодилася. Вона дуже хотіла стати мамо. З часом усі змирилися. Навіть крижане серце пані Галини розтопилося й вона почала допомагати доні.
Печаткою розбрату, не повірите, для них став… Мобільний телефон Ірини.
Світ зараз такий, що без гаджетів ніяк. Такої думки дотримувалася й майбутня мама. Вона постійно сиділа в соціальних мережах, листувалася з подругами, читала різноманітні пости, дивиться відео та іноді вмикала кіно, щоб на пів дому було чути, яка вона зайнята. У когось іншого й питань не виникало б, адже у смартфонах маса інформації, багато корисного й чимало цікавого. Але не для Галини Дмитрівни.
Перед родами робити було нічого. За важку роботу не візьмешся, а просто так сидіти – нудно. Тож в інтернеті Ірина ніби оселилася. У реальності її шукати було марно. Зареєструвалася на одному форумі для молодих мам і набиралася досвіду на майбутнє.
Пані Галина цього збагнути не могла.
– Вона мене намагалася переконати, що телефон – це шкідливо для дитини. Для дитини, яку я ще навіть не народила. Каже, що від нього йде випромінювання і це провокує розвиток ракових клітин. Божечки, у якому вона столітті живе? Так вона й ганяла мене з тим мобільним. Кричала, щоб я прибрала його від живота. Забирала і ставила його на кухні. Подалі від моєї кімнати. А я ж цілими днями сама у квартирі. Мама на роботі, а більше нікого в мене немає. Окрім телефону. у ньому і вирувало все моє життя тоді.
Я думала, що після народження дитини все налагодиться. Але стало тільки гірше.
Галину Дмитрівну дратувало те, що донька, колихаючи немовля, поглядає в телефон.
– Тільки й кричить: прибери телефон від немовляти! Скалічити маля хочеш? А я ж їй стільки вже казала, що я доросла людина і сама все знаю. І дитину сама виховаю. І буде в мене здорове і сильне маля. А тій усе не догодиш. Телефон та й телефон. Що не станеться – одразу винен телефон. Які нісенітниці вона казала. А ми ж знаємо, що інтернет навпаки дає стільки можливостей, стільки інформації, стільки відповідей. Але мою маму не переконаєш.
А зараз пані Галина щиро вірить, що всі халепи, які трапляються з її онуком – це через телефон і його вплив на дитину.
Син в Іри дійсно активний. Йому все хотілося дослідити. Звідти й наслідки. І це не означає, що мати за ним погано доглядає.
– А що це? Знову шишка? І зуб випав! Ти де була? Знову в телефоні сиділа? Ірино, ти ж мама! Викину колись той телефон, щоб навчити тебе за сином дивитися.
Так жінка сварилася після того, як помітила відсутність в онука зуба, що донька вже швидку хотіла викликати.
– Ти хоч розумієш, що сталося? Ти дитину калічиш! Це вже остання крапля.
Напевне, це й справді стало останньою краплею.
Ірина вислухала образи у свій бік, взяла дитину й зачинилася у своїй кімнаті. Для чого розбурювати сварку? Відволіклася на побутові речі. Перевела дух.
Потім уклала сина спати й хотіла трохи відпочити, заглянувши у телефон. Почала шукати гаджет. Його чомусь ніде не було.
– Уклала Дмитра. Пішла шукати телефон, – розповідає Ірина. – Подивилася в себе – нічого. Пішла на кухню. Мама ж там любить ховати його від мене. Теж нема. Думаю, може, сама кудись засунула? Перебрала речі, перескладала іграшки. Немає ніде. Перекинула всю коляску, вивернула всі кишені. Нічого не знайшла.
– Треба було зателефонувати з іншого. З домашнього, наприклад.
– Ага, ще чого. Він у маминій кімнаті. Я туди ні ногою. Зараз знову скандал почався б. Заходжу знову на кухню і бачу маму. Стоїть. Дивиться на мене. Крізь зуби кажу їй, що загубила телефон. Прошу набрати, бо не можу ніде знайти. А вона мені заявляє, що власноруч викинула його. Мовляв, може, за дитиною буду тепер краще дивитися.
– І вона його справді викинула?
– Так, з балкона. Там у нас майданчик з асфальту. А в нас сьомий поверх. Висновки робіть самі.
Сказати, що Ірина засмутилася – не сказати нічого. Грошей на новий гаджет зараз зовсім немає. А в неї там все життя було: і форум, і подруги, і пости різні.А найбільше гнітила не втрати смартфону, а підлість власної матері. Це схоже на те, як батьки намагаються провчити неслухняних підлітків. Але ж Ірині вже давно не 15 років. Цирк та й годі.
Галина Дмитрівна ж тільки насміхається. Каже, що доньці мобільний не потрібен. У неї дитя мале, от за ним і треба дивитися. А якщо раптом нудно стане, то вона знайде побутові доручення і доньці нудьгувати не доведеться. Зателефонувати можна з домашнього телефону. А жити у віртуальному світі – це занадто. У Ірини є сім’я. Тож тепер вся увага тільки їй.
Чи не вважаєте Ви, що пані Галина перейшла межу?
Що порадите робити Ірині в такій ситуації?
