Думаю, історія, яку Ви почуєте зараз, точно варта уваги. Може й пишу про таке надто пізно, але все ж з висновками поспішати боялася.
Пригадую, що 27 серпня мій син поскаржився на біль у горлі. У паніку впадати не починала – діло звичне. Певне, води холодної випив чи морозива забагато з’їв – дитина ж. Зробила йому гарячого чаю. Часом від цього й справді стає краще. Втім, не того разу.
Минув ще день.
Наступного ранку малий прокинувся з температурою 39 і 6. Я вирішила викликати швидку. Подзвонила в поліклініку. Усе, що почула у відповідь – пропозицію прийти до них самостійно, бо всі лікарі на викликах і не мають як приїхати. Ну нехай. Я погодилась.
«А ви що прийшли в поліклініку?» – запитала обурена медсестра. Там нас ніхто й не чекав. Дивно. Але на цьому дивина не скінчилася. Оглянули мого сина абияк, виписали якісь препарати, навіть аналізи попередньо не взявши. Наприкінці сказали більше не приходити.. Мовляв, лікар сам буде дзвонити, дізнаватися як здоров’я і консультувати в разі потреби.
Так минув тиждень. Син пролежав з високою температурою та сильним кашлем. І знаєте що? Ніхто так і не подзвонив. Я знову вирішила штурмувати поліклініку. Прийшла. Запитала, як мені сина лікувати й що взагалі робити? А медсестра знову за своє:
– Чого Ви сюди прийшли?
– А куди мені йти?
І справді. Чого ж це я в лікарню прийшла, коли в мене син хворий. Такі кумедні.
– Ви на карантині, прийдете через 2 тижні і ми вам видамо довідку про те, що син ваш здоровий. Заздалегідь тільки запишіться. І сюди не треба приходити більше.
На тому лікування й скінчилося. Далі самотужки, із власного досвіду.
Зараз же, слава Богу, ми одужали і скоро таки підемо за довідкою. Цікаво, що це тільки початок навчального року, а що буде далі, коли почнуться сезонні хвороби..?
Ну, поживемо побачимо…
Чи бували у Вас непорозуміння з працівниками медичної сфери?
Чого саме вони стосувалися?
Як Вам вдалося вирішити подібне непорозуміння?
