– Ти знову приперся? Скільки разів повторювати, що тобі тут не місце! Ти відлякуєш наших клієнтів! Забирайся, інакше я викликаю поліцію! – сердилась Марина.
– Та я лише погрітися. Зима надворі. Не треба поліції! Я ж нікого не рухаю.- заспокоював безхатько.
Марина працювала продавцем. Мало того, що місце було не сильно людним, то ще й цей чоловік любив відлякувати собою. Не вистачало, щоб її через нього звільнили.
Жінка з одного боку добре розуміла його. Сама поки йшла на роботу, то добряче змерзла. Вирішила впустити на кілька хвилин. Зима все-таки. Але він не поспішав йти геть. Клієнти, що розглядали товар косо дивилися на нього.
Та і виганяти було жаль. Але проти начальства не підеш. Через 10 хвилин він покинув магазин. Але в Марини було якесь відчуття провини. Він повернувся через 3 дні.
– Вам приємно, що я вас постійно виганяю?
– Мені більше нікуди йти!
– Так далі не може тривати. Я мушу викликати поліцію!
– Добре, викликайте. – але Марину його реакція збила з пантелику.
– Чому ви не підете додому?
– Мене вигнала. Рідна сестра.
– Це як?
– Батьки померли. А минулого року мене збила машина. Вдома вона не хотіла бачити інваліда, от і вигнала. А на роботу мене з таким не беруть.
– Ви можете оформити інвалідність. Буде якась копійка. Але це взагалі-то не моя справа! Розбирайтеся самі, ще не старі, дасте собі раду!
Чоловік пішов. Його історія засмутила Марину. Вона розказала її співробітниці.
– Та то Василь. Він сам до такого докотився! Пив, гуляв. Сам попав у ту аварію. Сестра намагалася його направити на путь істинний, але він далі за своє! А в неї діти маленькі. Ясно, що вона не потерпить такого у домі! А тепер він жебракує біля продуктового.
Наступного дня чоловік знову прийшов грітися. Мрина зробила йому чаю і попросила, щоб він більше не приходив.
Він дотримався слова і з того часу його більше не бачили.
Марина правильно вчинила?
