Нахабний та егоїстичний хлопчик спеціально грався машинкою на дистанційному управлінні. Він прекрасно усвідомлював, що на неї засмученими очима споглядає той, хто не може собі позволити таку дорогу іграшку: “Не дивися на іграшку такими голодними очима, тобі ніколи такої не мати”, – зловтішно відповів хлопець Владу.
Потім він демонстративно витягнув смачний цукерок з кишені і з неабиякою насолодою почав ним смакувати: “Моя матуся завжди мені купує щось смачненьке, а ти так і продовжуєш все своє життя перебиватися чим попало”. Влад просто не міг більше стримувати свої емоції та сльози. Він не розумів, чому такі незаслужені образи постійно лунають в його сторону.
Але на цьому зухвалий хлопець не закінчив, він вирішив вдарити по найбільш болючій темі: “Ти скоро залишишся сиротою, рідних у тебе немає, лише стара бабка”. Після цих слів, Владу стало моторошно. Він закривав очі на все, що говорив той хлопчик, йому було байдуже, що він не має нових іграшок та не їсть різноманітних делікатесів, але бабуся…
Бабуся залишилася для нього найріднішою людиною, його підтримкою та опорою у всьому. Влад прекрасно розумів, що на цілому білому світі, окрім бабусі, він не буде нікому потрібен. Влад не хотів більше гратися на дитячій площадці, тому зі всіх сил кинувся додому.
Влад слізно забіг у кімнату, у голові крутилася лише одна фраза: “Бабуся, я тебе прошу, не покидай мене, я без тебе не проживу на цьому світі, я нікому тут не потрібен”. Старенька від почутого аж підвелася з ліжка. Видно було, що вставати їй з кожним днем було все важче та проблематичніше. Але вона щиро усміхнулася та пообіцяла онуку, що скоро вона подолає хворобу і знову буде здорова та сповнена сил.
Хлопчик сумним поглядом глянув в її очі та зрозумів, що якщо не знайде ліків, то бабуся покине його назавжди. Він не хотів собі такого навіть уявляти.
Влад взувся та побіг в найближчу аптеку. Тут точно є спеціалісти, які знайдуть потрібні пігулки та допоможуть одужати його бабусі. Але на касі стояла сувора жінка, яка не мала бажання церемонитися з хлопчиком. Вона подумала, що Влад жебрак. Вона не реагувала на його прохання про те, що він готовий виконати будь-яку роботу в обмін на ліки. Взяла і просто виставила його за поріг.
Не відомо, чим би закінчилася дана історія, якби в аптеці в той момент не було ще однієї клієнтки. Такого ставлення до хлопчика вона не зрозуміла і голосно сказала до продавчині: “Ви що собі дозволяєте? Як ви поводитися з маленьким хлопчиком?”. Жінка підійшла до Влада та запиталася, що йому потрібно з медикаментів. Хлопчик сором’язливо назвав весь список, а продавчиня одразу ж взялася складати все в пакет.
Ангели можуть мати різноманітні обличчя. На той момент, Владу здалося, що ангелом була та жінка.
Вигадана історія з хорошим кінцем? Можна б було і так сказати, якби у неї не було реальних свідків. Таким свідком виявилася я. Приблизно 15 років тому, я зайшла в аптеку та побачила, як маленького хлопчика виставляють за двері. Звичайно, що я не змогла закрити очі на цю ситуацію та на чужу біду. Купила всі необхідні ліки і протягом двох років навідувала стареньку та її онука.
Коли ж жінка померла, я не роздумуючи усиновила Влада. Він отримав хорошу освіту та працює лікарем. Я щиро пишаюся тим, що моєму сину не байдуже чуже життя. Тому що впевнена, той, хто хоч раз у житті зіткнувся з великою бідою та втратою, більше ніколи не зможе пройти повз чужого горя.
А ви погоджуєтеся з тим, що не потрібно бути байдужим до чужої біди?
