– Боюся я дочку в місто відпускати! – жалілася двоюрідній сестрі Ілона.
– Та що таке говориш, 18 років вже. Я у 16 переїхала і давала собі раду, не пропаде! Тут знаєш скільки кавалерів, вдало вийде заміж і життя буде, як в казці, от побачиш! – заспокоювала Марта.
– Рано їй сім’ю будувати. Хоча я її всього навчила, але ще не час. Важко мені буде без неї. Он на руках ще троє дітей, дочка хоча б допомагала.
– Що ти переймаєшся, знайде собі підробіток і буде вчитися. А твій Іван теж “добрий”. Наробив купу дітей, а сам пішов на той світ. Не знаю, як справляєшся зі всіма! Слухай, так вона може до мене в ЖЕК піти працювати. На пів ставки, щоб пари не прогулювати, ще гроші тобі висилатиме, то що? Я і так сама живу, друга кімната пустує!, – радила сестра.
– Ти знаєш, твоя правда! Дітей ще треба на ноги поставити, а вона дівчинка самостійна. Я буду за нею скучати, але ж то неминуче, виросла моя Алінка. Нехай таки живе у тебе. Але ти її пильнуй, щоб помилок не наробила і вчилася добре! Хай трохи світу побачить, бо просидить в тому селі, як я ціле життя.
– Все буде добре! – сестра погладила руку стурбованої жінки й посміхнулась.
Тим часом Аліна все чула. Її відчуття роздвоїлися. Вона раділа, що поїде в місто, але їй було страшно, бо вона була там лише раз. Пригадала слова покійного батька, який обіцяв, що вона буде там вчитися і жити.
Перед сном дівчина думала, що бачила ту тітку лише давно в дитинстві, але заспокоїла себе, це родичка і не мала б її ображати. Сама дівчина була вразливою і довірливою.
Вночі її мати зібрала всі речі. Вранці вони попрощалися і дівчина вирушила у нове життя. Квартира тітки їй не сподобалась. Мало місця, не те, що їхній будинок. Та і сама тітка різко змінилася. Стала злою і суворою.
– Будеш спати на розкладачці! Твою зарплатню я забиратиму сама, бо ж годувати тебе треба і частину висилатиму матері. Бо я вас молодих знаю, скоро все розтрачуєте. Одяг твій не для міста. Але моя подруга кравчиня, попрошу, щоб мої старі речі під тебе підігнала. Дівчина лише мовчки кивала, адже вона тут гостя і не хотіла здатися нечемною.
Аліна багато працювала, ще на її плечі впало прибирання у квартирі, прання. З часом тітка переклала на дівчину і свої робочі обов’язки, а сама лиш чаї пила і розмовляла телефоном.
– Я не можу на тебе дивитися! Ти вже скільки тижнів в місті, а далі село селом. На тобі туш і помаду, приведи себе порядок – заявила жінка.
Аліна намагалася підфарбувати вії майже засохлою тушшю, але наносити червону помаду не стала. І пішла працювати до того, як тітка прокинулась. Йдучи до зупинки, дівчина потрапила під дощ. Очі сильно запекли від макіяжу і вона намагалась знайти у сумочці хоч щось, щоб їх витерти.
– Тримай хустинку! – пролунав приємний хлопчачий голос поруч.
– Дякую! – дівчина зраділа, що нарешті витре очі.
– А навіщо ти їх малювала? Вони й без того дуже гарні!
Аліна почервоніла і не знала, що відповісти й глянула на хустинку.
– Ой, вибачте мені, я її зіпсувала! Давайте, я поперу і поверну вам, де ви живете? Я запишу! – зніяковіла вона.
– Не треба, в мене ще є! О, мій автобус, мені пора! Радий був допомогти, можливо побачимось ще!
Після важкого дня дівчина окрилена повернулась додому. На неї ще чекало прибирання, але вона на це не зважала, з голови не виходив той голубоокий красень. Вона взяла ганчірку і встала на стілець протирати шафу. За помахом руки на підлогу посипались якісь документи й лист. Дівчина взялася їх збирати й побачила, що лист був від її матері. Їй було дивно, чому тітка нічого про нього не сказала. Та коли вона його читала сльози самі наверталися на очі.
– Доню, що з тобою сталося? Чому ти всі гроші забираєш собі, тебе тітка не має утримувати, розумієш? Краще сестрі на нову куртку гроші вислала б! Ще вона сказала, що ми для тебе тягар і ти більше не повернешся додому! Чим ми заслужили в тебе таке ставлення? Чи то місто тебе зіпсувало? Я тебе не так виховувала!
Аліна не вірила, що тітка весь цей час налаштовувала її матір проти неї. Їй стало так образливо, що вона довго не думаючи почала збирати речі. За деякий час повернулася тітка і застала дівчину, сидячою на валізі. Та мовчки кинула їй в ноги лист.
– І що? А ти думала, що до дурепи приїхала, яка тобі супчики буде варити? Помиляєшся, у місті треба крутитися на кожному кроці, якщо ти досі цього не зрозуміла! – оправдовувалась жінка.
– Віддавайте всі мої зароблені гроші і я поїду звідси!
– Не мрій, дорогенька! Я що мала тебе своїм коштом утримувати? На, на дорогу вистачить – тітка кинула їй кілька купюр, – на більше не розраховуй!
Аліна повернулася додому зі сльозами. Мати повірила їй і заспокоїла дочку.
– Я відчувала, що тут щось не те. Ти молодець, що приїхала. Хто б міг подумати, що сестра виявиться такою лицемірною і жадібною! – обіймала дочку Ілона.
Тепер дівчина працює в колгоспі з такими ж простими дівчатами як вона. Того дня їм доручили збирати сіно, та потім начальник з’явився на горизонті із якимось незнайомцем. Коли вони підійшли ближче Аліна впізнала хлопця з зупинки та опустила погляд.
– Знайомтесь, дівчата! Наш новий агроном! Прошу не турбувати його по дурних питаннях, а ставитися з повагою.
Та вони його вже не чули. Накинулися одразу чи він одружений, чи надовго приїхав до них, мовчала лише Аліна і в якусь мить зловила на собі його погляд. Обоє посміхнулися.
Через рік молоді люди одружилися. Аліна все ще дивувалася, що змогла знайти своє кохання не в місті, а рідному краї. У них народилося двоє дітей і вони щасливі.
А ще селом почали ходити чутки про її тітку. Буцімто вона взяла собі квартирантку, а та вночі винесла всі її гроші й найцінніші речі. От як ти поведешся з людьми, та і вони з тобою.
Чи не так?
