Мирослава повільно йшла вулицею. Її щоками котилися сльози, через які вона навіть не бачила дорогу. Сьогодні лікарі підтвердили діагноз доньки. У дівчинки виявили онкологію. Жінка так вірила, що її чадо омине цей страшний недуг і лікарі спростують підозри. Тепер навіть на одужання надій немає. Зате неабияк потрібні гроші. Мирослава чула про одного лікаря, який зміг би оглянути її Олесю і навіть взявся б за її лікування. Зараз матір дівчинки готова була схопитися за будь-який варіант, який давав хоч якісь надії. Вона вже навіть сконтактувалася з цим чоловіком. Але, ясна річ, вона в нього не єдина така пацієнтка. Там черга на кілька років вперед.
Мирослава пояснила лікареві, що ситуація критична. Той погодився прийняти їх тільки через пів року, швидше ніяк.
Раптом жінка помітила церкву. На мить вона зупинилася і завагалася, чи варто їй заходити всередину. Тоді взяла себе в руки і у відчаї переступила поріг святині. Як поводитися всередині, Мирослава не знала. Рідко бувала у таких місцинах, тож тутешніми правилами ніколи не цікавилася.
Поки Мирослава тільки стояла і дивилася на інших. Кожен стояв перед якою іконою і щось нашіптував собі під носа, склавши руки на грудях. Молитов жінка не знала, тож просто глянула на перший кращий образ і почала просити Бога, щоб він дав її доні ще хоча б декілька років спокійного життя.
Після цього Мирославі й справді стало трохи легше.
Наступного дня жінка прийшла до лікарні. Дорогою вона зустріла дівчинку, яка гралася м’ячиком біля проїжджої частини. Мирослава ледь устигла схопити дитину за руку, коли та погналася за іграшкою на дорогу. Машина переїхала м’яч, зате маля, завдяки випадковій перехожій, залишилося живим. У руках Мирослави дитина розплакалася. Жінка почала її заспокоювати, а тоді підвела голову, помітивши, що до них підходить якийсь чоловік.
Напевне, тато – це перше, що спало на думку рятівниці. Незнайомець допоміг обом підвестися. Тоді взяв дівчинку на руки і сам почав її заспокоювати. Він подякував Мирославі і запитав, чим може їй віддячити. Жінка знизала плечима. Сказала, що навряд він зможе чимось їй зарадити. А в голові крутилися думки про рідну доньку.
Підходячи до лікарні, Мирослава побачила медсестру, яка бігла їй назустріч. Виявилося, що та бачила всю історію з машиною і малям у вікно. А зараз хотіла пояснити, що відбулося. Виявилося, що батько тієї малечі – той самий лікар, до якого Мирослава так сильно хотіла відвести Олену. Так жінка і збагнула, що це її єдиний шанс врятувати доньку.
Із ним вдруге вони перетнулися вже в лікарняному коридорі. Сергій Віталійович впізнав жінку, тож сам підійшов поговорити. Тут Мирослава й не витримала. Розповіла все, як є і попросила допомоги в лікаря.
Нарешті все було позаду. Тепер Мирослава думала, що все ж таки Бог є на світі. Вона ж так щиро просила в нього допомоги. І ось він її вислухав. Випадковості ж зовсім не є випадковими. Тому Оленку врятував не лікар, а віра її матері. Дівчинка таки одужала.
Мирослава ще довго пригадуватиме цю історію, приходячи на недільні служби і ставлячи свічку за здоров’я Оленки.
А як Вам у житті допомогла віра?
