Ані було всього два роки, коли її мама померла. Всім було шкода маленьку дитину, але у кожній родині були свої діти, і ніхто з родичів не хотів зайвого тягаря. Уже почали оформляти документи в дитячий будинок, але тут Віра Багрій заявила, що удочерить маленьку сироту.
Односельці почали її відмовляти:
– Навіщо тобі ще один рот? У тебе і так п’ять своїх, не завжди до сита нагодовані! Тим більше ви навіть не родичі!
Нічого страшного, – відповіла Віра, – в тісноті та не в образі.
Жінка забрала дівчинку до себе додому.
Аня росла спокійною і врівноваженою дівчинкою. Ніколи не хворіла, завжди виконувала доручення і намагалася бути корисною. Звичайно, знайшлися «добрі» люди, які донесли до дівчинки інформацію про те, що вона в цій сім’ї не рідна. Але Аню це не розлютило. Маленька дівчинка вміла бути вдячною за любов і теплоту. Вона часто притискалася до Віри і говорила:
– Ти найкраща матуся!
Рідні діти вже виросли і поїхали з дому. Кожен з них знайшов своє місце в житті. Тільки Аня не покинула батьківського гнізда. Їй було вже чотирнадцять років. З маленької худої дівчинки, вона перетворилася в красиву дівчину з товстою косою і великими очима. Аня завжди залишалася спокійною, розважливою і привітною.
Дівчинка виконувала велику частину роботи по дому, допомагаючи батькам. Навіть ті односельці, які засуджували Віру, і обзивали дівчинку приймаком, були змушені замовкнути. Але про те, що вони заздрять названій матері дівчинки, ніхто не зізнавався.
Одного разу ранньою весною Віра пішов не річку полоскати випраний одяг. Лід був ще міцний, і багато жінок в селі так робили. Вона підійшла до ополонки і поставила таз з білизною. Жінка ще не встигла взятися за роботу, як пролунав підозрілий тріск. Лід почав тріскати. На поверхні з’явилися тріщини, і почала з’являтися вода.
– Лід сходить! Лід сходить! – закричали хлопці, і кинулися на міст, щоб спостерігати за цим явищем.
Віра теж відволіклася, і дивилася на те, як по річці пересуваються величезні крижини. Раптом недалеко від того місця, де стояла жінка, утворилася велика тріщина. Вона збільшувалася в розмірах, і Віра раптово опинилася на одній з дрейфуючих крижин. Відразу після утворення тріщини ще можна було перестрибнути на берег, але жінка розгубилася, і втратила дорогоцінні хвилини. Відстань від крижини до берега постійно збільшувалася.
Люди, які стояли на березі, почали вирішувати, що краще за все зробити. Хтось пропонував використовувати товсту мотузку, інші радили використовувати човен. А крижина в цей час віддалялася від берега все далі і далі.
У цей момент на берег вибігла Анна. Вона побачила, що відбувається, і не роздумуючи кинулася по крижинах до матері. Віра, побачивши дівчинку, почала кричати:
– Вернись на берег! Так ми обидві загинемо!
Але дівчина не слухала. Через кілька хвилин вона опинилася біля матері, і сказала:
– Ми впораємося з Божою поміччю.
Анна уважно стежила за пересуванням крижин. Як тільки найближча крижина опинилася досить близько, дівчинка взяла матір за руку і переступила. Таким чином вони пересувалися все ближче до берега. Після того, як Аня і Віра виявилися в безпеці, жінка осіла на землю. Вона дуже перехвилювалася, не так за себе, як за дівчинку.
Жінки, які стояли на березі, допомогли жінці дістатися до будинку.
Ця подія запам’яталася односельцям надовго. Всі захоплювалися вчинком дівчинки. І більше ніхто не називав Анну приймаком.
Як вам такий героїчний вчинок дівчинки?
