Анна зайшла в дитячу кімнату. Одному синові вона поправила ковдру, а в іншого забрала з ліжка телефон.
– Одні однокласниці у нього в голові! Він школу закінчує, а вечорами замість того, щоб вчитися – з Оленою переписується. Треба сказати Віктору, щоб провів йому виховну годину.
Вона ще трохи затрималася біля дверей, дивлячись на синів. Жінка думала про те, як швидко летить час.
Не так давно вона тільки мріяла, щоб у неї з’явилися діти.
– Йди звідси геть і досі лазити біля чужих домовік, – кричала сусідка Анни.
– Мабуть, знову циганка просить милостиню, – подумала жінка.
Їхнім селом вже кілька днів ходить незнайома жінка. Вона просить у людей їжу та гроші, а сама передбачає майбутнє. Та всі знають про хитру вдачу циганів, тому намагаються обходити їх стороною.
– Що вона забула в нашому селі? Хай іде, поки не прогнали силою.
Раптом почали гавкати собаки і метушитися люди. Анні стало цікаво, тому вона також вийшла на вулицю. Там жінка побачила таку картину: підлітки намагалися нацькувати собаку на жебрачку. Та перелякано намагалася захиститися. Анна розігнала бешкетників, пригрозивши все розповісти їхнім батькам.
Потім дівчина допомогла циганці підвестися, завела у свій двір і пригостила водою. Вона уважно оглянула стареньку бабусю. У неї був зношений одяг, але дуже акуратний. Обличчя вкрите зморшками, а сиве волосся заховане під хусткою. Анна одразу згадала, як люди подейкували, що ця жінка нібито страшна.
Анна вирішила запросити жебрачку в дім і нагодувати її. Поки стара їла борщ, дівчина приготувала ще невеликий пакет в дорогу з хлібом, печивом та молоком. Поруч вона поклала сто гривень
– Простягни мені свою руку, – раптом сказала циганка.
– Я не вірю в жодні пророкування, – відказала Анна.
– Не бійся. Я лише хочу тобі допомогти, – кинула стара жінка.
Анна невпевнено виконала прохання циганки. Вона уважно подивилася на долоню дівчини, насупилася і почала з’єднувати дві лінії червоним олівцем. Це все супроводжувалося дивним шепотом. Закінчивши, жінка обережно заховала олівець.
– Тепер все буде гаразд. Тільки не мочи руки до 12 ночі. В іншому разі на тебе чекає біда. Матір’ю ти також станеш, не хвилюйся, – сказала бабуся.
Анна не могла зрозуміти звідки жінка знала, що у неї немає дітей.
– Ви схибили, бо лікарі сказали, що я не можу завагітніти, – зауважила дівчина.
– У тебе буде двоє хлопчиків. За молодшого ти завжди будеш турбуватися.
Анна ще довго думала про цю зустріч. Хоч вона і не довіряла циганці, але руку мочити не стала.
Циганка щезла, а життя в селі продовжилося.
Це був кінець літа, коли до Анни завітала в гості сусідка.
– Ти чула, що у нас будуть нові мешканці поруч? Сусіди продали свій будинок.
Виявилося що власником став колишній міський житель Віктор Іванович, вдівець з двома хлопцями. Він мав свій невеликий сервіс з ремонту автомобілів.
Кожного разу, коли Анна проходила повз це будинок, вона там бачила маленького 5-річного хлопчика. Він був худеньким на вигляд і сидів самотньо у дворі. У неї постійно виникало бажання приголубити його і нагодувати.
Одного разу сусід власною персоною прийшов у гості до Анни. Він просив у дівчини трохи козячого молока для свого Максимка, який важко переніс втрату матері. Звичайно, дівчина не могла йому відмовити, але вона сказала, щоб по молоко приходив син чоловіка. Мовляв, не треба, щоб люди зайвий раз шепталися і придумували якісь історії.
Спочатку хлопчик сором’язливо приходив до сусідки і з глечиком одразу йшов геть. Але згодом вони з Анною знайшли спільну мову і почали більше спілкуватися. Максим разом з дівчиною годував козу, грався з котом і виганяв курей з городу.
– Ти мій маленький помічник, – раділа жінка.
А тим часом малеча зустрічала Анну навіть з роботи. Повертаючись з фельдшерського пункту, вона ще здалеку бачила постать маленького хлопчика. Згодом і старший син почав приходити до жінки. Вона допомагала Данилу робити уроки. Дітлахи прикипіли до Анни, а Максим одного разу випадково назвав її мамою. Це дуже розчулило жінку, яка більше не уявляла свого життя без хлопчаків.
Віктор також почав навідуватися до сусідки. Він вподобав собі Анну, а та відповіла взаємністю. Зовсім скоро вони розписалися. Анна переїхала у їхній дім. Діти прийняли жінку як рідну матір. Максимко довгий час хвилювався, щоб вона нікуди не зникла, тому часто питав:
– Я не хочу, щоб ти пішла від нас. Ти ж не збираєшся на небо, правда?
– Синку, я тебе ніколи не покину, – заспокоювала мати.
Раптом роздуми Анни перервав чоловік.
– Анюто, ти ще довго там?
– Але виходить, що циганка не помилилася, – подумала Анна, кидаючи поглядом на дітей.
А ви вірите у надзвичайні здібності деяких людей?
