Стара баба Одарка жила на околиці села, її хата була майже біля лісу. Ніхто до неї у гості не приходив, подруг не мала, а сусіди з нею навіть не віталися. Єдиний син Мирон ще після закінчення школи переїхав у місто, а потім йому запропонували роботу в Америці. Здається, що він там живе понад 20 років. До старенької матусі інколи телефонує, навіть на день народження та інші свята не приїжджав. Мовляв, справ багато та і візу важко зробити.
Пані Одарці вже було за 70 років, ледь на ногах стояла, а за господарством треба якось доглядати. До неї інколи приходила сусідка Віра. Юна дівчина жила неподалік з маленькими братиками. Вони всі тіснилися у невеликій хаті, мама важко працювала на двох роботах, батька давно не стало.
Дівчинка старанно навчалася у школі, потім вступила до університету. Правда, на заочну форму навчання, адже не могла покинути маленьких братиків та матір у селі одних. Прокидалася о 5 ранку та йшла до хліва, щоб корів на пасовище випустити та курей нагодувати. Перевіряла, чи не знесли вони яєчка. Готувала для родини сніданок, сама вип’є кави та йде на город – треба грядки прополоти, бур’ян викорчувати, урожай позбирати. А потім братиків після коли забирала та робили з ними домашні завдання. Словом, справ у неї було безліч. І так щодня. Однак, коли була вільна хвилинка – хутчіше бігла до старенької сусідки. Ще й брала для неї домашні частування. Нехай пані Одарка посмакує її борщиком та пиріжками.
Бабуся намагалася віддячити дівчині за таку поміч. Пропонувала гроші платити, але Віра знала, що пенсії Одарці ледь вистачає на комунальні послуги. Тому часто відмовлялася. Тоді бабуся крокувала до магазину та купувала для дівчини різні солодощі – цукерки, печиво, пряники та шоколадку.
– Ну якщо ти не хочеш, то почастуй своїх братиків, – просила баба Одарка й тремтячими руками діставала великий пакунок гостинців.
Того вечора дівчина приготувала домашні котлети та ще й вареники зліпила, вирішила бабусю пригостити. Зібрала продукти у пакет та пішла до сусідки у гості.
– Бабусю, я, здається. до тебе прийшла востаннє. Хочу попрощатися.
– Онученько, а куди ти йдеш, чому мене покидаєш?
– Мені Петро пропозицію зробив та хоче, щоб я переїхала до нього у місто жити. У мене в хаті ледь місця вистачає, та і в нього будинок маленький. А йому у місті якраз роботу запропонували. Ми там вже квартиру для оренди знайшли, так що я вже не зможу до вас так часто навідуватися. Але постараюся хоча б щосуботи у село приїжджати і до вас заходитиму, чесно!
Цілу ніч дівчина не могла заснути. Весь час думала про стареньку бабусю. А що з нею буде далі, як вона житиме? На двір майже не виходить, весь час до ліжка прикута. Вже її ноги не тримають, руки тремтять. Сподівалася, що інші сусіди їй допомагатимуть.
Прокинулася з першими півням, зібрала всі речі. Автобус мав приїхати тільки через годину, тому вирішила востаннє піти до бабусі в гості. Відкрила браму – а на ґанку стоїть бабуся Одарка, одною рукою спирається на паркан, а в іншій тримає теку з документами:
– Знаєш, Віро, я не можу тебе просто так відпустити. Ти мені стільки добра зробила. Хочу за таку поміч тобі віддячити. Ось, тримай, це документи на хату.
Виявилося, що бабуся давно планувала переписати на Віру весь спадок. Син Мирон не був проти, у нього в Америці є своя квартира, навіщо йому здалася стара хата у далекому селі?
Дівчина навіть не очікувала, що таке може бути. Відмовилася від переїзду до міста. А наречений її підтримав, сказав, що краще доїжджатиме на роботу.
Так молодята почали жити зі старенькою бабусею у її хатині. Зробили ремонт, добудували літню кухню, гараж, Віра посадила стільки красивих квітів. Вони були поруч з бабусею Одаркою до останніх днів.
Бабуся правильно вчинила, коли віддала хату чужій людині, а не рідному синові Чому?
