Лежала в лікарні, чоловік удома з дітьми. У нас їх троє: дівчатка-близнючки і син. Старшим по три роки, молодшому – рік.
Лікарня припала на кінець літа, якраз напередодні садка для дівчаток. Варто було мені виписатися, як з усіх боків я тільки й чула:
– Який Вітька молодець!
– Справжній батько! І годував, і поїв, і медкомісію пройшов!
– Пощастило тобі з чоловіком!
– Такому треба ноги мити і воду пити! Вітьок – розумничка!
Ось так: Вітьок – розумничка. А я йому ноги не мию. Ой, непорядок!
Наші з чоловіком батьки живі-здорові. Ми обидва з повних сімей. Вітя працює вахтами. Буває, що його немає вдома по пів року. Я теж працюю. За професією – кондитер. Зараз в другому декреті поспіль. Печу на замовлення для подруг і друзів друзів.
Ми з Вітею живемо в моїй квартирі. Не буду розповідати звідки я взяла гроші на покупку. Скажу одне: житлоплоща моя, дошлюбна, куплена без допомоги родичів.
Зарплата чоловіка вдвічі вища, ніж у мене. Але і витрат у нього більше: допомога матері, шкідливі звички, невиправдане марнотратство. Отримуючи близько тридцяти тисяч за місяць роботи, Вітя доносить до сімейного бюджету близько п’ятнадцяти.
Я за всі три роки з моменту становлення матір’ю не бачила ніякої допомоги. Наші з чоловіком мами як вважають: жінка на те і жінка, що з дітьми і побутом повинна справлятися самостійно. Все по стандарту: чоловік – працює, він втомився, дружина – ломовий кінь, тягне все інше, навіть якщо теж працює.
Як виглядають мої будні з дітьми: годую, співаю, вчу малювати, літери, цифри, фігури, звірі і їх дитинчат, підтримую чистоту і порядок, купаю, лікую, ходжу по лікарнях, читаю казки, в ігровій формі діти вчать вірші.
І все я одна, без бабусь і дідусів. Я ж мати, це мій обов’язок. А ще в цей список втискувалася робота. Іноді важко.
Як провів півтора тижня мій чоловік:
Медкомісія. З онуком посиділа бабуся. Онучок до лікарів записала друга бабуся, не полінившись з ранку сходити в дитячу поліклініку і взяти талончики.
Їжа і прибирання. Знову бабусі. Обидві. Хором. Мало не плутаючись один в одної під ногами. Поки одна шурхотіла у нас вдома, друга запікала рибу та овочі у себе, щоб привезти контейнери голодному зятю, онукам і онуку.
Прогулянки. Дідусі. Ті самі дідусі, які найголосніше кричать, що займатися дітьми – жіночий обов’язок.
Заняття. Які заняття? Який розвиток? Батько і так багато робить!
В цілому Вітя провів наодинці з дітьми близько доби. Крім часу на сон. Весь інший час у нього була підмога з жалісливих небайдужих людей, які пошкодували тата з трьома дітьми.
Коли я виписалася, від мене було потрібно дві речі: віддати належне чоловікові і перестати скиглити про тяготи декрету. Адже він просидів один з трьома дітьми цілих півтора тижня! Ні краплі не втомився і зробив висновок: декрет – це курорт. Процитую: «Не розумію, з чого ти можеш втомлюватися!»
Мені стало так прикро. Мати, яка цілодобово не відходить від дітей – скиглій. А батько, при повній підтримці бабусь і дідусів, – молодець яких світ не бачив.
Окей, сказала я Віті. Раз сидіти одному з трьома дітьми так легко, то я у відпустку. На два тижні. Одна. А що? З дітьми ж просто! Як два пальці, так?
– Пф, налякала! Я впораюся! – розщедрився Вітя.
Я поїхала. Але перед цим попросила старше покоління оглухнути, осліпнути і забути про те, як користуватися телефонами на найближчі чотирнадцять днів.
– Та ти що? Як він один! Що ти за мати? Кидаєш дітей! – в унісон заголосили бабусі.
Довелося вдатися до шантажу і налякати повним припиненням спілкування. Так, я посміла заїкнутися про те, що онучок і внука вони будуть бачити в десятки разів рідше, якщо мене не підтримають.
Я чудово відпочила, вимкнувши телефон.
Варто переступити поріг квартири, як в мої обійми впав бородатий кошлатий чоловік у брудній майці. Бабусі слово стримали: жодна з них так і не прийшла на допомогу до Віті.
І тільки тоді чоловік визнав, що декрет – робота. І ще яка. Тепер, варто кому-небудь зі старшого покоління почати знецінювати працю матері вдома, Вітя шулікою всіх розганяє.
Ще він переглянув свої витрати. Зокрема, ущемив мати, яка працює і кинув шкідливі звички. Він оцінив, що я і так втомлююся, а ще беру замовлення. Так і сказав: «Сиди з дітьми, гроші будуть». Мінус моя робота, великий плюс до вільного часу.
Деякі люди, які в курсі цієї історії, до сих пір називають мене зозулею. Та й не важливо. Головне, що ефект є. Мої працю оцінили. Нарешті.
А ваші батьки допомагають вам з маленькими дітьми?
