На касі стояла літня жінка з білою хусткою на голові. Вона відчайдушно намагалася знайти щось у гаманці, але її пошуки були безуспішними. Раптом ціпок, на який опиралася бабуся, впав на землю. Це стало останньою краплею, яка довела стареньку до сліз.
– Можливо, ви трохи прискоритеся? – почала дорікати блондинка позаду. – Я взагалі-то в салон запізнююся.
– Ми також втомилися чекати, – підтакував інший чоловік, який разом з другом не міг дочекатися, коли відкоркується чергова пляшка горілки.
– Я також поспішаю, – вигукнув інший. – Жіночко, може ви не будете ходити по магазинах, якщо у вас немає грошей?
– Хіба вам не соромно затримувати таку чергу? Мені в садочок дитину треба відвести! – не вгавала ще одна жінка.
Це був вечір п’ятниці. Робочий тиждень закінчився і всі поверталися додому. Як і більшість, я також дорогою вирішила забігти в магазин. Оскільки грошей залишалося не багато, а зарплата мала бути лише через декілька днів, то я взяла виключно найнеобхідніше: собачі консерви, кілька цукерок й печиво до чаю. Коли люди в черзі почали скаржитися на бабусю, я з кінця підійшла ближче до каси.
– Куди ж ділися мої гроші? Вони тут точно були. Мабуть, мене пограбували, – відчайдушно мимрила старенька.
Бабуся нагадувала беззахисну дитину, яка не могла зрозуміти, що відбувається. Проте усім було на неї байдуже.
Продуктовий кошик жінки складався з пакета молока, ковбаси, карамельок і баночки дорогого чаю.
– І ще говорять, що у нашій країні пенсіонери бідують! Навіть я не можу дозволити собі такий чай купувати, – хтось уїдливо вигукнув із черги.
– Я на всьому економлю, окрім цього чаю, – намагалася виправдатися жінка. – Але його також використовую в мінімальних пропорціях, аби вистачало надовго…
– Пробийте все, будь ласка, – звернулася я до касира. – Я оплачу.
– Дівчино, для чого ця благодійність? У неї є гроші, тому нехай сама розплачується за свій дорогий чай, – відказала блондинка позаду.
– Брати будете? – уточнив касир.
– Так, – відповіла я.
– До оплати 500 гривень.
Я витягла з гаманця останні гроші. Тепер доведеться кілька днів посидіти на дієті, а собакам віддати рештки їжі які були в холодильнику.
– Мільйонерка знайшлася, – обурювалися люди в черзі.
Знали б вони, яка я “мільйонерка”. Однак залишити бабусю в такій ситуації я також не могла. Ми разом вийшли на вулицю, де старенька почала щиро дякувати мені за допомогу. Раптом я запитала:
– А можна я вас обійму і поцілую?
– Звісно, – зраділа жінка.
У цей момент в моїй пам’яті виринули спогади про бабусю Розу і бабцю Марусю. Вони обоє завжди передавали мені гостинці і поїли смачним домашнім молоком, коли я навідувалася до них в гості. А ще у мене був улюблений дідусь Дмитро, який вчив мене кататися на велосипеді і плавати у річці. На душі стало так тепло й затишно.
Я згадала, що у мене є коробочка шоколадних цукерок, які я простягнула пенсіонерці зі словами:
– Це вам до чаю. Прийміть на знак світлої пам’яті про моїх бабусь і дідуся.
– Вони добре постарилася над твоїм вихованням, – зауважила жінка. – Такою онукою можна пишатися!
Потім я зазирнула в очі старенької і побачила, що вони були дивовижного кольору. Здавалося, ніби в її погляді поєдналися усі можливі барви. Раптом на дорозі посигналив автомобіль. Я на секунду відволіклася, а коли обернулася назад, то від бабусі не було й сліду.
Після всіх пережитих подій навіть вдома мене не покидало дивне відчуття. Перед сном я вирішила вигуляти своїх собак. Біля будинку мене зупинив сусід, який вручив мені коробку з собачим кормом. Виявляється, що він планує відкривати власний зоомагазин, тому приніс мені на дегустацію різні види смаколиків. Додатково там були гостинці й для мене.
На власному досвіді я переконалася, що потрібно робити добро, адже воно сторицею повертається. Однак усі ваші вчинки повинні йти від щирого серця. А ще не забувайте про своїх бабусь і дідусів. Обов’язково відвідуйте їх і по можливості допомагайте усім нужденним.
А ви допомагаєте літнім людям, якщо вони цього потребують? Як би ви вчинили на місці дівчини?
