Я сильно любила свою бабусю, а вона мене. Не дивно, бо я була її єдиною внучкою. Практично усі канікули проводила у неї. Ми весело проводили час, разом гралися і читали книжки. Вона часто говорила, що залишить мені свою квартиру, щоб я мала свій куточок, коли виросту. І батьки час від часу були присутні при тому, як вона це говорила.
Я жила з батьками у трикімнатній квартирі, там не було шикарних ремонтів, але і не найгірше житло на свій час. Її у спадок отримав тато. А бабусина квартира була недалеко. Дві кімнати на останньому поверсі з гарним краєвидом на парк.
– Внученьці перепишу квартиру – все повторювала бабуся.
– Ну багатою буде чиясь наречена, то нехай – посміхалася мати.
Та при ній про спадок розмовляти було якось не зручно. Бабуся ціле життя була активною і позитивною людиною. Вона зовсім не виглядала на свій вік і ніколи не скаржилася на власне здоров’я.
Я ж підросла, вийшла заміж. Ми з чоловіком винаймали житло, у нас народилась дочка. Вся надія була на квартиру бабусі, тому ми не брали іпотеку. Потім народився син.
Вони тепер всією родиною навідувались до бабусі. Часто привозили їй подарунки, а вона завжди була рада бачити своїх правнуків, навіть кілька разів сиділа з ними.
А мама мені все повторює, що з моїми дітьми я маю сама сидіти. Народила і нічого на всіх обов’язки перекидувати. Не подобається каже няню шукати. Але ж не хочеться дітей довіряти чужій людині й це додаткові витрати. Тому і стосунки з нею були трохи холоднішими ніж з бабцею.
Через пів року бабці не стало. А її заповіту, як виявилось не існувало. Вона не встигла його зробити й все. По закону все перейшло єдиному спадкоємцю:
– Бачиш, напевно їй було не до того, по нотаріусах ходити.
Я чудово знала, що мама чула, як бабця хотіла віддати квартиру мені й ні в чому не сумнівалася. Матері ж було де жити. Але не тут все було. Мати вже подала на спадщину і готувала оголошення про здачу тієї квартири в оренду. Ні слова не було сказано, щоб я з дітьми й чоловіком переїхали туди.
– Але ж ти сама не раз чула, що квартира мала перейти мені – намагалася пояснити я матері.
– У твоєму дитинстві багато чого могли говорити. То були ті часи, а зараз інші. Не звертай уваги. Я її дочка і квартира моя. А після мене вона дістанеться тоді, все справедливо і по закону. Та і чому зрештою з її сторони не було оформлено заповіт? Сама подумай, якщо вона весь час про це говорила.
Донька образилась на маму. Їй у голові не вкладалося чому вона з нею чинить. Адже знає, що оренда не дешева і двоє маленьких дітей.
Як дівчині достукатися до матері?
