Мені було 10 років, коли батько одружився вдруге. Зовсім скоро у них народився син, а я отримала не лише брата, але й посаду домашньої няньки.
Про меншу дитину завжди дбали більше, ніж про мене. Я доношувала старий одяг, поки малюку постійно купували новий. А що говорити про іграшки? Згодом мене навіть змусили переїхати в прохідну кімнату і віддати свою братові.
Хоча батько не дозволяв мачусі фізичної розправи наді мною, але я все одно страждала від її постійних словесних образ та криків. Кожного дня жінка твердила мені про мою розумову відсталість та жахливий вигляд. На її думку, на мене чекало самотнє життя прибиральниці, адже на більше я не здатна.
Мачуха неодноразово попереджала мене, що після повноліття вони позбудуться від мене і я почну самостійно забезпечувати себе. Літні канікули я часто проводила в бабусі, але й там ніхто не радів моїй присутності. Старенька завжди прямо говорила про свою неприязнь до мене. Вона проклинала той день, коли моя мама завагітніла і раділа, що вона пішла з цього світу.
Мені важко було зрозуміти, чому мене просто не віддали в дитячий будинок? Для чого їм були ці зайві клопоти? Та одна розмова змогла прояснити ситуацію. Випадково я почула, як тато з мачухою говорили про квартиру. Мовляв, що вони зможуть мене переконати переписати документи і відмовитися від законної частки.
Після цього я перестала реагувати на їхні образи і просто чекала повноліття. Того довгоочікуваного дня за одним столом зібралася вся “родина”. Приїхала бабуся та батьки мачухи. Вперше ми разом щось святкували.
Після чаювання бабуся сказала:
– Тепер можна і збиратися.
– Куди? – поцікавилася я.
– Сьогодні важливий день. Ти не лише стала дорослою та відповідальною, але й отримала можливість висловити свою вдячність батькам, які увесь цей час дбали про тебе. Для цього тобі треба поїхати з татом до нотаріуса й переписати на нього документи на квартиру. Адже матір обіцяла, що батька впише в заповіт, але не втсигла цього зробити. Несправедливо виходить.
Ці слова викликали у мене усмішку, яку я намагалася стримувати з останніх сил.
– Я готова подякував вам усім за все те, що ви для мене зробили. Тому даю вам рівно тиждень, щоб ви зібрали свої речі і пішли геть.
Після цього був великий скандал. Мачуха накинулася на мене зі звинуваченнями, її батьки повторювали, що виховувати чужих дітей – невдячна справа, а тато навіть підняв на мене руку. Та нічого не змогло вплинути на моє рішення. Через сім днів вони всі перебралися до бабусі.
Пройшло трохи часу і на порозі з’явився батько. Він був не з порожніми руками, а з цілим списком моїх “боргів”, які я маю їм віддати. На листку писало: “їжа – 124 000 грн, гігієна – 3 000 грн, комунальні послуги – 67 000 грн, одяг – 54 000 грн, шкільне приладдя – 9 000 грн”.
Дивно, що зріла людина сама не розуміє того, що дорослі мають забезпечувати неповнолітніх. Та його вчинок лише підтвердив те, що я прийняла правильне рішення.
Як мачуха/вітчим повинні ставитися до своїх прийомних дітей?
