Я тоді поралася на кухні, адже скоро з роботи повернеться мій чоловік. Хотіла приготувати для Василя смачну вечерю – його улюблений борщик. Дітки гралися у своїй кімнаті, як раптом у двері постукали. Вони знали, що приблизно о такій годині повертається татусь, тому побігли відчиняти.
– Ой, бабуся з дідусем приїхали! – радісно крикнула моя молодша донечка Іванка.
Свекруха привезла стільки гостинців з села, а свекор вже побіг до онуків гратися. Я зайшла у ванну кімнату та почала гірко плакати. Заздрила, що у мого Василя такі батьки.
Хочу трішки розповісти про своє дитинство. Не пам’ятаю, щоб мої батьки мене цілували перед сном, обіймали при зустрічі чи навіть говорили про те, що пишаються мною. Я старалася всіляко заслужити їх увагу – гарно навчалася у школі, малювала для них гарні портрети, прибирала та готувала вдома. А вони цього просто не помічали. Всі мої вітальні листівки наступного дня валялися у смітнику.
Якщо хтось у дворі серед друзів давав мені смачне печиво чи солодку цукерку, то я все відкладала для батьків. Влітку збирала для матусі букети з польових квітів. Але все було не так. Мама лаялася, що я додому тільки одні бур’яни приношу, а солодощі псують зуби. А якщо я отримувала у школі навіть 11 балів, то сильно мене сварила.
Так я виросла невпевненою у собі людиною. На додачу – низька самооцінка та прагнення доказати всім, що я гідна чогось. Я заздрила подругам, коли розповідали про те, які їм гарні подарунки принесла бабуся. Моя ж ніколи мене не хвалила, тому рідко приходила у гості. Не хотіла її бачити. Старенька весь час дорікала, що з мене нічого путнього не вийде. Весь час мені здавалося, що я немов чужа у власній родині. А може хтось просто у пологовому будинку переплутав…
Зараз у мене є справжнє щастя – велика та дружня родина. Коханий чоловік, який завжди мене підтримує та ледь не щодня засипає компліментами. Дітки стараються у школі гарно вчитися, щоб потішити мене дванадцятками у щоденнику. Я сподівалася, що з часом мої батьки поміняються, адже тепер у них є малі онуки. Однак, мама часто забуває навіть привітати їх з днем народження. А молодша донечка взагалі не знає, як виглядають бабуся з дідусем.
Але ось мої свекри дуже хороші люди. Щовихідних приїжджають до онуків зі смачними гостинцями, граються з ними. Пані Олена мені ще й по господарстві допомагає та каже, що я дуже гарна господиня. Приємно такі слова чути. Але хочу, щоб це сказала моя мама. Спершу я намагалася з нею спокійно поговорити за цю ситуацію. Але мама сказала, що я тільки вигадую собі проблеми.
Тепер я вже не маю бажання навіть з ними бачитися. Байдуже, що це батьки та ми одна родина. Для мене вони немов чужі люди. Навіть не хочуть з онуками спілкуватися, тому я не наполягаю. У дітей є я, яка дає свою безмежну любов. Вони – моє найбільше щастя у світі.
А ви погоджуєтеся зі словами жінки? Що б ви могли їй порадити?
