Днями я розмовляла зі своєю подругою Світланою. У неї двоє дітей: чотирирічний Артем та півторарічний Ігор. Жінка скаржилася, що їй немає на кого їх залишити. Вона запропонувала своїй матері бавити онуків, щоб мати змогу ходити на роботу. Однак бабуся сказала, що готова бути нянькою лише за гроші. Світлану така відповідь обурила.
– Ну ти можеш собі це уявити? Рідна матір хоче брати від мене гроші за те, що буде сидіти з онуками! Свекри також не хочуть панькатися з малими дітьми. Кажуть, що вони хочуть на старості літ пожити у своє задоволення.
Подруга гірко зітхнула і продовжила:
– Коли я була маленькою, то разом з сестрою багато часу проводила в бабусі і це вважалося нормальним! І свекруха придумала щось собі! Вона хоче пожити для себе, а я що маю робити? – бідкалася Світлана.
Я можу зрозуміти рішення її матері, адже якщо вона піде з роботи заради онуків, то не виживе на одну пенсію. Та й свекри праві, адже за малими дітьми потрібно постійно доглядати, а на це йде багато сил.
Не знаю, що порадити Світлані. У цій ситуацій їй залишається чекати, поки молодший син підросте і зможе ходити в дитячий садочок. А ще краще заздалегідь думати про те, як будеш виховувати дитину.
Мені у цьому плані пощастило більше, адже моя мати одразу погодилася няньчитися з онучкою.
Світлану образила відмова родичів і вона попередила їх, що від неї допомоги вони також не дочекаються.
А на вашу думку, хто у цій ситуації правий, а хто ні?
