На своїй дорогій машині він зупинився біля супермаркету. Дружина була ще на роботі. Вона завжди приходить пізніше. Бізнес займає у неї багато часу. Звичне діло.
Перед входом сиділа старенька бабуся і просила милостиню. Йому хотілося їй допомогти, але готівки в кишенях не було.
Він зайшов у продуктовий магазин, набрав харчів, не дивлячись на цінники і так само, не звертаючи увагу на загальну суму, розрахувався на касі карткою.
На виході він знову звернув увагу на стару жінку.
Залишивши пакети на задньому сидінні машини, він раптом згадав своє дитинство. У пам’яті виринув момент, коли він у своєму селі разом з другом серед ночі крався по сусідські сливи.
***
Хто його батько – не знав. Усе життя він жив з мамою. Їм доводилося зводити кінці з кінцями. На щастя, власне домашнє господарство виручало в лихі дев’яності.
У їхньому саду фруктів не було, а от у баби Зої росли неймовірні сливи. Та стару хлопці недолюблювали. Самотня жінка була надзвичайно злою. Тому вони разом з Колькою наважилися залізти вночі в город сусідки.
У друга була повноцінна сім’я, але його батько не мав стабільного заробітку, а всі отримані гроші спускав на випивку.
Вони з Колькою перелізли через забор, пробралися крізь кущі малини і дісталися до сливи. Як тільки почали збирати, почули гавкіт собак.
Далі на вулицю вибігла баба Зоя. У руках вона мала доброго дрючка. Колька зміг втекти, а його стара злапала і відшмагала.
***
Наступного ранку він прокинувся пізно. Матері вже вдома не було. Раптом на подвір’я зайшла баба Зоя:
– Ну що, добре отримав? Будеш тепер знати, як лазити чужими городами. Я от тобі принесла гостинці, – сказала стара і простягнула пакет зі сливами.
Такого повороту подій ніхто не очікував.
– Щоб я тебе більше не бачила у своєму городі, а то начувайся, – пригрозила бабуся і пішла геть.
Завдяки соковитим сливам злості на жінку в серці хлопця не залишилося.
***
Село їхнє давно розпалося і мама його давно померла. А от баба Зоя сидить і жебракує.
Максим пошукав в бардачку гроші і виніс старій.
Спочатку вона дуже зраділа, а потім перелякано запитала:
– За що це?
– Хіба ви мене не впізнали?
– Та ні, – спробувала придивитися жінка.
– Сусід я ваш колишній. Максим Мельник!
Баба Зоя розплакалася.
– Я згадала. Це ж ти у мій сад по сливи лазив.
– І дрючком потім добряче від вас отримав, – додав Максим.
– Ти досі мене не забув? – здивувалася баба Зоя.
– Ні, звичайно.
– А матір твоя як?
– Її вже немає в живих років з 10.
– Яка прикрість. Ти у неї був єдиною радістю.
– А у вас як справи?
– Я тут неподалік живу в однокімнатній квартирі. З рідних лише племінниця Катя. От і виживаю сама на мізерну пенсію. Дякую, що допоміг! Здоров’я тобі та успіхів!
– А ви у якому будинку живете?
– Зразу позаду супермаркету. Квартира 57. Ти не хвилюйся, Максиме. у мене все гаразд.
– Гаразд. Тоді бувайте, бабо Зою.
***
Максим розвернувся і попрямував у свою машину. На нього нахлинула ностальгія. Він витягнув телефон і знайшов номер свого друга дитинства. Той мешкає в іншій області, а останній раз вони спілкувалися років 5 тому.
– Здоров, Колю!
– Привіт, Максиме! Радий тебе чути!
– Як у тебе справи?
– Все гаразд. Працюю. Син в коледж цього року вступив, а дочка зараз у п’ятому класі.
– Моєму лиш одинадцять нещодавно виповнилося.
– А ти взагалі чого телефонуєш? Щось трапилося?
– Не повіриш, кого я нині зустрів.
– Заінтригував. І кого ж?
– Бабу Зою. Пам’ятаєш таку? Ми жили з нею по сусідству у нашому селі.
– Так. Нічого собі. Їй скільки ж років?
– Вісімдесят.
Коля зітхнув і сказав:
– Та й ми не молодіємо. І куди час так летить? Ти принаймні в рідному краї залишився, а мене он куди занесло…
– А ти беру відпустку і приїжджай в гості!
– Ідея хороша, але нічого пообіцяти не можу.
***
У тітки Зої сьогодні ювілей. Кругла дати: вісімдесят років. Жінка спекла святковий пиріг в очікуванні своєї племінниці.
“Коли ж вона прийде? Обіцяла в обід бути, а її все ж немає. Може, забула? О, хтось дзвонить. Мабуть, прийшла”.
Старенька вийшла в коридор і відчинила двері. На порозі вона побачила двох чоловіків з квітами у руках та великою коробкою поруч.
– Максиме! – здивувалася жінка зі сльозами на очах.
Вони обійнялися.
– Лише погляньте, хто зі мною сьогодні прийшов: Колька Синенько. Пригадуєте такого?
– Доброго дня, бабо Зою! – сказав той радісно.
– Як мені соромно, що я вас в дитинстві била! – почала бідкатися старенька.
– Ех, баба Зоя, повернути б назад той час!
– Так, розмови потрібно відкласти. Спочатку ми хочемо привітати вас з ювілеєм, – перебив Максим.
– Ми приготували вам подарунок, – простягнув Колька квіти. – А тут телевізор, – вказав він пальцем на велику коробку. – Сьогодні встановимо.
– Ви що? Та ж не треба було…
Чоловіки просвердлили дірки на стіні і повісили плазму.
Раптом у квартиру зайшла племінниця.
– Тітка Зоя, це що там у тебе?
– Катю, у нас гості. Максим і Колька. Впізнаєш їх?
– А чого це ти плачеш? – дивувалася Катя. – Йду привітаюся з хлопцями.
– О, тітка Катя! – вигукнув Максим.
– Як же ви виросли! Вас не впізнати, – охнула тіка Катя.
***
А вмирати так не хочеться!
Бабуся Зоя навіть не мріяла про такий день народження. Гості просиділи до вечора. Вони багато говорили і згадували минуле.
Колька навчив стареньку користуватися новеньким телевізором. Зрештою усі розійшлися.
Стара знала, що це останній ювілей в її житті. Їй залишилося ще декілька років. Зато тепер телевізор є, а ще пенсію підняли. На похорони та й наскладає.
На які думки вас надихнула ця історія?
