– Батьки, допоможіть! – в голос завили наші самостійні діти. А чим ми допоможемо? Все, що було, подарували їм на весілля, щоб вони квартиру собі купили

Скинулися з батьками зятя, подарували дітям на весілля кошти на однокімнатну квартиру. На хорошу, з ремонтом мало б вистачити.

Вони купили житло. Запросили на новосілля. Трикімнатна в новобудові. У кредит.

– Не треба нічого говорити! Ми так вирішили! – відразу насупились.

– Ваша справа, – ми не стали сперечатися.

Квартира є. Машини немає. Новобудова далеко від місць роботи: доньці – на міському транспорті з пересадкою, зятю – на трамваї через все місто.

Чоловік допомогу у виборі запропонував, розбирається. Не треба їм, нову захотіли. Два тижні по автосалонах бігали. Купили. Подзвонили, запропонували прокататися.

Машина за ціною – однокімнатна квартира. Де гроші взяли? У кредит! Наш автопром їм не догодив, взяли таку, щоб не соромно було з неї виходити. Дурість якась. Ніби комусь є діло до того, хто з якої машини виходить.

Запитали у них: жити на що будете?

– Самі розберемося! Ми все прорахували! Зате все як у людей!

Самі, так самі. Куди нам, батькам, з нашим життєвим досвідом поради давати? Квартира є, машина є, чого не вистачає? Дитини. Щоб як у всіх, повний набір.

Дочка завагітніла. Вирішила в Америці народжувати, щоб громадянство дали. Знаменитості так роблять, чим вона гірша?

Знайшли зі сватами приблизні розцінки, за голови взялися: якщо наші квартири і мою дачу продати – і то не вистачить. Добре, що дочка одумалася: такий кредит і правнукам у спадок дістався б. Почали пологовий будинок вибирати.

Пологи – теж в кредит: щоб без сусідок в палаті, щоб лікар облизував, щоб дитинку не переплутали. Коляску треба таку, щоб не соромно гуляти було. З третім блоком – автолюльку, щоб не соромно було діставати з машини. З тієї самої машини, з якої не соромно виходити. Ліжечко – щоб на фото красиво виглядали, ремонт в дитячій – для того ж.

Одяг, з якого дитина виростає з фантастичною швидкістю, тільки закордонний. Так якісніше. Дорожче?

– Не буду економити на дитині! – надула губи новоспечена мати.

Загальні платежі за кредитами перевалили за тридцять тисяч в місяць. Це з кредитними картами. Ми зі сватами шоковані були, у молоді все просто:

– Фігня, прорвемося!

Далі – гірше: зятя звільнили. І брати на роботу на таку ж зарплату ніхто не поспішав. Почав він на кредитній машині в таксі працювати. Дефіцит. Навіть якщо цілодобово кататися.

Кредитну квартиру здали, до сватів переїхали. Коляску за третину ціни продали. Речі закордонні на дошки оголошень виставили. Так кому вони потрібні, за такі гроші?

Тут прострочення, там прострочення. Зять на нервовому ґрунті в аварію потрапив. Живий-здоровий, машина постраждала.

Платити за боргами не було чим. Жити нема на що.

– Батьки, допоможіть! – в голос завили наші самостійні діти.

А чим ми допоможемо? Все, що було, подарували їм на весілля, щоб вони квартиру собі купили. Дача якщо тільки. Шкода за чужу дурість віддавати, душу в неї вклала.

«Самі розберемося! Ми так вирішили!» Підсумок такий: живуть у свахи, борги гасять. Машину полагодили і продали. Квартиру кредитну продали. Я дачу продала, їм гроші віддала. Все одно банкам винні ще значну суму. 

Ми зі сватами облажалися: треба було квартиру купити, на себе оформити, їм ключі видати. І все. Отоді вони як люди б жили, на своє збирали.

Ви допомагаєте фінансово своїм дорослим дітям?

Ira
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector