Я – звичайний хлопець з села. Жили ми не багато, однак мали своє господарство та велику ділянку на полі. Мати працювала дояркою на фермі, а тато – трактористом. Замість таких розваг, як футбол чи комп’ютерні ігри, часто допомагав батькам біля хати. Наприклад, підгортав картоплю, корів випасав та навіть часто замість батька на роботу виходив, коли тому було погано.
Коли вступив до університету в місто, то зустрів Оленку. Вона така розумна та красива. Вчилася на державному місці, мала підвищену стипендію. Щоранку приїжджала на новенькій іномарці на навчання. Одного разу у мене не вийшло складати екзамен та погрожували відрахуванням. Тоді Олена запропонувала свою допомогу. Сказала, що за філіжанку кави підготує мене до сесії. Згодом, ми почали зустрічатися.
Не дивлячись на те, що Оленка була за багатої родини, поводила себе скромно та виховано. Її мама була директором модного бутика у місті, а тато – генеральний директор міжнародної фірми. Після навчання ми вирішили жити разом на орендованій квартирі. Дівчина повністю відмовилася від фінансової допомоги зі сторони батьків та влаштувалася продавцем до магазину, а я підробляв на будівництві охоронцем. Ось так ми й жили.
Не можу сказати, що її батьки прийняли мене у родину, але не ставилися зверхньо. Часто передавали нам їжу – лобстери, екзотичні фрукти та імпортні сири. Потім я зрозумів, що готовий до серйозного кроку. Оленка – це так дівчина, з якою я хочу створити сім’ю. Тому зробив пропозицію.
Ми не робили пишне весілля, а просто розписалися та запросили до себе у гості родину. Приїхали наші батьки. І ось, мій тесть встає та каже тост:
-Доню, ти у нас єдина у родині. Пам’ятаю, як тебе ніс на руках з пологового будинку, а зараз ти вже така доросла стала! Ми довго думали з матір’ю над подарунком. Тримайте, буде вам на радість – і віддає Оленці у руки ключі від квартири. – Це пентхаус у центрі міста! Підземне паркування, власна охорона! Квартира трикімнатна, вже є косметичний ремонт. Вам залишилося тільки зібрати свої речі та переїхати!
Звісно, що жінка аж розплакалася від щастя. А мої батьки, здається, аж почервоніли, адже від них подарунок був скоромним – 5 тисяч гривень. Знаю, що це їх місячні зарплати. Ось вам і контраст – хтось собі за таку суму пляшку шампанського купує, а для когось це гроші на проживання.
Ми швидко переїхали. Квартира правда була розкішною. Спершу батьки жінки приїздили до нас ледь не щодня – треба з переїздом допомогти, а там треба документи підписати, а ось просто так приїхали з продуктами.
Одного ранку прокидаюся від того, що хтось відчиняє двері. Невже дружна щось забула вдома? Я тоді був вихідний на роботі.
– О, привіт, сину! – сказав батько Олени – А я собі ключі зробив додаткові, чому ж тебе будити? Ось вам приніс продукти. Смачного.
Потім ще довго ходив по кімнатах та оглядався, немов шукав щось погане. Але його терміново викликали на роботу і той поїхав геть.
А через два дні приїхала теща та привезла якусь коробку. “Ой, та ви тут просто з голоду згинете, ось вам сир та макарони, з Італії друзі передали!” – сказала жінка та принесла ще декілька пакетів з їжею.
Та ось такі “подачки” мене почали дратувати. Відчуваю себе не власником квартири, а гостем. Вирішив поговорити з дружиною.
-Не розумію, чому ти так прискіпуєшся до батьків? Вони ж нам цю квартиру допомагають та продукти привозять. Нам про таке тільки мріяти можна!
Ми тоді вперше так посварилися. Довго не розмовляли.
З одної сторони я вдячний їм за квартиру, адже вони дали нам дах над головою. Але не відчуваю себе тут господарем. Постійно приходять до нас у гості з продуктами, немов ми – бідні, не можемо й пляшку молока купити!
Боюся, що скоро збожеволію. Або ще гірше – дружина зрозуміє, що я не рівня їй та покине мене.
Що б ви могли порадити герою нашої історії?
