– Це Діма, – дівчина показала на накачаного хлопця, усе тіло якого покривали різноманітні тату.
– Діма? – батько здивовано глянув на молодика.- І хто такий Діма?
– Мій хлопець. Я казала, що ми зайдемо в гості.
– Пам’ятаю – пам’ятаю… І скільки хлопцеві років? – чоловік схрестив руки на грудях, бажаючи виглядати серйозніше. Але було прекрасно видно, наскільки здивованим та розгубленим він був насправді.
– Дімі двадцять. Він старший від мене всього на один рік.
– На рік…- замислено повторив батько, не припиняючи розглядати майбутнього зятя. – Дуже цікаво…
Чоловік глянув на дружину. Думав, що й вона промовить хоч слово, але в тієї, здається, дар мови відняло.
– Так що ж цікавого?- засміялася доня.
– Думаю, чи зможе Діма шафу підняти. Сам.
І справді здавалося, що юнак ночує у спортивному залі, обійнявши гантелі. Він був доволі масивним.
– А треба підняти якусь шафу? Я можу допомогти з усім, що треба, – схопився молодик.
– Та не треба. Це я так цікавлюся… На майбутнє.
– Скажіть, Дмитре, а це змивається? – у розмову нарешті влилася мама.
Хлопець розгубився. Не одразу й зрозумів, що йдеться про тату.
– Боже, що ти, як маленька. Це ж тату. Вони на все життя. Оце насмішила – змивається, – розреготалася дочка.
– А… Ну це естетика своєрідна.. Розумію. Тільки не збагну, що череп означає.
– О, це нагадування, що ми всі – смертні, – пояснив гість.
– Ти диви. Стільки десятиліть прожив, щоб побачити одне тату і дізнатися, що всі ми – смертні,- зіронізував голова сім’ї. – У тебе тіло велике. Це так спеціально, щоб вся історія життя вмістилася?
Зять знову розгубився.
– Та що ви на нього накинулися. Ніби на допиті, а не в гостях, – обурилася винуватиця події.
– І справді. Досить уже. Чого це ми біля входу все стоїмо. Проходьте, – чоловік поступився, звільнивши прохід.- Зараз мама на стіл накладе і вип’ємо за знайомство.. Ну і за історіографію Діми на тілі.
– Я алкоголь не п’ю. У мене зал, тренування. Мені не можна.
– Ти диви. Не п’є. Тоді у нас там цілий балкон соку. Я все думав, для чого нам стільки його. А виходить, що це ми для тебе закрутки робили. А в тебе там про правильність на тілі щось є?
– Серед тату?
– Ага.
– Ні, нічого, на жаль.
– Жаль. Ну нічого. Сідайте за стіл, будемо обідати.
– Та ви що. Ми на кілька хвилин. Я за кросівками і ми йдемо в зал.
– Та як..?
– Мам, ми поспішаємо. Хочу зробити собі таке ж красиве тіло, як у Діми.
– Черепа наб’єш собі?- запитав тато.
– Ні, не бійтеся. Я з чогось легшого почну.
– Почну…- пошепки повторив батько, розуміючи, що на цьому доня не зупиниться.
– Ну все, нам час.- дівчина схопила взуття, попрощалася з рідними і гості покинули дім.
– І як тобі така філософія життя, жінко?
– Ой, важко це все.
– Не те слово. Яке покоління зараз пішло…
– Угу, цілком і не зрозумієш.
– Ти про філософію чи про покоління?
– Про все одразу…
Так вони й просиділи ще кілька хвилин, намагаючись збагнути глибинні істини буття.
Яке ставлення до тату у Вас?
Що Ви думаєте про смаки сучасного покоління?
