Батько дуже скривджений на свою матір, мою бабусю, бо вона відписала все своє майно мені, проігнорувавши нових дітей. Тобто дітей, яких він нажив у другому шлюбі.
Йшов від нас батько некрасиво. Скандали з мамою через кожну виделку, вимагав розділити все, що вони нажили за вісім років шлюбу. Навіть мамин велосипед вимагав поділити, продати та розділити гроші, ну “кумедний”.
Якщо на початку їхнього розлучення я плакала і не хотіла, щоб тато йшов, то під час усього цього розподілу, який проходив на моїх очах, моя думка змінилася.
Досі пам’ятаю, як батько заходить до мене в кімнату, оглядає її, забирає з кімнати телевізор та приставку, окидає мене байдужим поглядом і йде.
Бабуся приходила його соромити, вимагала, щоб він не ганьбив її, залишив усе мені, а в новий шлюб йшов без нічого, як і починав своє життя з моєю мамою.
Але тато її не слухав, обурювався, що нічого зайвого він не забирає, але й своє не бачить сенсу віддавати. Бабуся навіть його новій жінці дзвонила, щоб та його якось присоромила, ну це ж не діло так поводитися.
– Ти уявляєш, мені ця хвойда заявила, що повністю чоловіка підтримує. Мовляв, нема чого колишній родині щось залишати! Я й сказала, що тоді все внучці відпишу, – розповідала бабуся моїй мамі.
З того часу я з батьком не спілкувалася. Він кілька разів дзвонив, кілька разів приходив, але я не хотіла з ним розмовляти та бачитися. Він і припинив вдавати, що моє життя його цікавить.
Бабуся продовжувала спілкуватися зі мною, з моєю мамою, а ось із сином бабуся так і не налагодила стосунки. На весілля не пішла, відмовилася взагалі бачитися з його новою родиною.
Батько тоді образився і сказав, що бабуся може вважати, ніби вона не має сина. Так бабуся й вважала. Розраховувала вона лише на нашу з мамою допомогу.
Три місяці тому бабуся потрапила до лікарні з інфарктом. Ситуація була серйозна, тому батька теж повідомили, бо це його рідна мама. Ніхто не знав, чим скінчиться справа.
Дякувати Богу, що все скінчилося добре, бабуся одужала, пролікувалась, виписалася з лікарні. А тато раптово вирішив познайомити її з онуками, які від його другої дружини.
Ну, познайомив та познайомив, а потім онуки стали самі бабусі дзвонити, приїжджати. Здавалося б, це добре, але все закінчилося, коли бабуся їм сказала, що на спадщину вони можуть не розраховувати.
– А в мене нічого немає, я вже все внучці відписала, – заявила одного разу бабуся своїм новим онукам.
Вони пішли, а ввечері до бабусі прибіг батько з’ясовувати ситуацію, його не влаштовувало, що не тільки його діти, а й він сам повз спадок пролетів.
А у бабусі було дві квартири, дача та гараж. Все це вона переписала на мене, коли мені виповнилося вісімнадцять років. В одній квартирі я живу, в іншій бабуся.
Батько обурювався, що бабуся має ще онуків, а вона все мені віддала. На що йому бабуся сказала, що це вона переді мною гріх відмолює, їй соромно, що вона виховала такого нікчемного чоловіка та батька, який від своєї дочки відвернувся. Та залишив ні з чим.
Тепер ні батько, ні його діти бабусі не дзвонять, у гості не приходять, а ми з мамою продовжуємо їй допомагати, бо вона наша родина.
