Коли я отримала те повідомлення від своєї найкращої подруги – то мало не зомліла.
“Вірусю, я щойно бачила твого Максима з якоюсь кралею біля кінотеатру. Він її ніжно обіймав, а потім поцілував”.
Я не могла повірити в це! Ми з Максимом так кохаємо одне одного. Він просто б не зміг так зі мною вчинити.
Але Маринка була моєю найкращою подругою, тому я їй довіряла, як самій собі.
Макс повернувся додому увечері, потягнувся до мене, аби поцілувати, але я стиснулася в маленький клубочок, намагаючись втекти від небажаних обіймів.
Я мовчки накрила на стіл, розігріла вечерю, а сама втекла в кімнату, виправдовуючи свою дивну поведінку поганим самопочуттям.
За кілька хвилин коханий вже сидів на краю ліжка, гладив мене по голові і питав, що мене болить, і чим він може допомогти.
Я прикрикнула на нього, розвернулася в інший бік і сказала, що хочу спокійно поспати.
Сама ж не зімкнула очей усю ніч. Вранці Макс збирався у відрядження. Я завжди з самісінького ранку прокидаюся, аби провести його в чергову робочу поїздку, але після того повідомлення у мене не було ані краплі бажання це робити.
Плакала я увесь день. Під вечір виглядала так, ніби мене рій бджіл покусав.
Аж раптом в мої двері хтось подзвонив. Це була моя старенька сусідка, Ірина Василівна.
Вона була мені, наче бабуся. Відколи я почала жити в цій квартирі, жінка стала для мене справжньою опорою та підтримкою. Без сумніву, це людина, яка знає усі мої секрети.
– Ой, Віруню, ти прихворіла? Вибач, що зірвала тебе з постелі. Я по сіль прийшла. Борщик варити надумала.
Я не стрималася, кинулася Ірині Василівні на шию і розплакалася. Вже за кілька хвилин я сиділа у неї на кухні, пила смачнючий трав’яний чай і наминала за обидві щоки борщ, намагаючись заспокоїтися.
Розповіла усе, як було. Бабуся довго міркувала, а тоді каже:
– Не вірю я цьому, Віруню. Максим дуже тебе кохає. Увесь аж світиться, коли ти поруч. А ця твоя подруга… Ти їй довіряєш? Може, вона сплутала його з кимось?
– Та ні, ми ж усі троє колись були друзями, а потім наша з Максом дружба переросла у кохання.
– А Маринка твоя в стороні залишалася, так виходить?
– Ну, чому ж? Максим їй зовсім не подобався, вона навіть з мене насміхалася, що я закохалася у простого водія. А коли вже з’ясувалося, що він зовсім небідний, то вона трохи розлютилася.
– Ну, тепер цілком очевидно, що в цій історії не все так прозоро. Думаю, тобі варто поговорити з Максимом щиро, розповісти про все, що сталося і про свої почуття. Розірвати стосунки легко, для цього сміливості не потрібно. Так роблять лише боягузи, а от наважитися на відвертість – оце подвиг.
Послухала я свою порадницю і пообіцяла, що поговорю з хлопцем.
Він повернувся наступного ж дня. Не встигла я відкрити двері, як коханий кинувся до мене з обіймами і поцілунками. Привіз красивий букет квітів і скляну фігурку. Я їх дуже любила, навіть мала власну колекцію з усіх міст України, в яких довелося побувати Максу по роботі.
– Я так за тобою скучив, – казав він цілуючи мене в чоло, – ти чого така сумна? Щось трапилося?
– Ми про це потім поговоримо, ходімо спершу повечеряємо.
Я усе Максиму розповіла: про Марину, її попередження і свої почуття з приводу почутого.
Він вислухав мене, декілька хвилин просто мовчав, а потім підійшов до мене, поглянув в очі і сказав:
– Віро, я тільки тебе кохаю і думав, що ти це знаєш. Мені, крім тебе, нікого не потрібно. Я тебе запевняю, що твоя Марина бреше.
Тоді він розповів історію про те, як він допомагав їй із ремонтом в квартирі. Моя подруга прогулювалася кімнатами в коротенькому халатику, зваблюючи мого коханого чоловіка!
Невже вона дійсно здатна на таку підлість?
– Давай перевіримо твою подругу?
– Давай, а як?
Тоді ми вигадали план: я сказала Марині, що розійшлася з Максом, бо повірила в те, що він зрадник.
Не минуло й кількох годин, як йому на телефон прийшло повідомлення: “Чула про те, що Вірка тебе прогнала. Запрошую на чашку кави. Я і нагодую, і зігрію”.
От тобі й найкраща коліжанка!
– Максимчику, пробач мені, будь ласка. Я не знаю, що на мене найшло! Просто було так боляче, що я не могла впоратися зі своїми емоціями. Добре, що поруч була Ірина Василівна.
– Це точно. Вона тепер не лише твій, але й мій Ангел-Охоронець.
– То ти пробачиш? – питала я, сором’язливо опускаючи очі.
Він підійшов до мене, обійняв і сказав:
– Ну, звісно, що пробачу. Я ж тебе кохаю. Хіба у мене є інший вихід?
Аж раптом він відійшов від мене на кілька кроків, витяг з кишені коробочку з каблучкою, став на коліно і сказав найзаповітніші слова:
– Ти вийдеш за мене заміж?
Відповідь: “Так!” звучала, як мені здалося, на увесь житловий квартал.
Наступного ранку ми сиділи за столом у Ірини Василівни, висловлюючи їй подяку за врятоване кохання.
Чи сподобалася Вам історія?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
