Втрата батьків – це те, до чого неможливо підготуватись. І нам потрібен час для того, щоб переосмислити та звикнути до життя без найрідніших людей.
Те, що батьки йдуть з життя раніше від своїх дітей – абсолютно природно, проте цей біль зрозуміння надзвичайно сильний. Тебе у прямому сенсі рве з середини. Ти не можеш контролювати емоції, коли дізнаєшся про це. Бо тільки батьки дають поради навіть посеред ночі, тільки вони щиро дбають про нас та віддають усе, що мають.
Є певні етапи, через які проходить кожен із “Клубу дітей, які втратили батьків” І навіть тим, хто має живих батьків варто прочитати.
1.Мій телефон постійно біля мене. Моя мама телефонувала мені у останні хвилини свого життя, та я не підняла слухавку, бо не чула дзвінок. Як я зараз себе за це картаю.
2. Одна думка про те, що я більше не почую голос мами робила мені надзвичайно боляче. Цей біль ніколи не мине, та перші 6 місяців надзвичайно важко.
3. Після смерті обох батьків зв’язок із родичами втратився. Двоюрідні та троюрідні брати, сестри – просто відсіюються, ви втрачаєте будь-які зв’язки.
4. Злість на себе через те, що не дала можливості натішитися внуками. Я постійно працювала, була зайнятою, а син бачив бабусю не більше 7 разів. Батьки дуже любили його, проте я не розуміла навіщо брати його з собою на відвідини батьків.
5. Розподілення часу. Раніше я обирала гучні компанії друзів, або колег для відпочинку. Через це проводила дуже мало часу з батьками. Якби я могла повернути час назад, то точно обирала б вихідні з мамою та татом, а не зрозумілі вікенди із надлишнім пафосом. Ми ніколи не знаємо, коли бачимо батьків востаннє.
6. Ніколи не засуджуйте своїх батьків. Навіть у найгострішій сварці. На жаль, не відразу це розумієш, а ось коли ви вже в “Клубі”, тоді тобі надзвичайно гірко за кожне грубе слово сказане в сторону батьків. Просто тримайте свій рот на замку.
7. Ти не знаєш коли батьки підуть в інший світ. Тому, щоразу проводьте з ними як можна більше часу, діліться своєю любов’ю та обіймами. Зателефонуйте їм просто зараз і скажіть, як ви їх цінуєте.
Смерть моїх батьків, як не дивно, зробила мене кращою. Я стала мудрішою та спокійнішою. З величезною раною в душі та безмежною любов’ю до них, тих, то зробив для мене навіть більше ніж було їм під силу.
Чи правдиві ці слова? Підтримуєте думку?
