Моя шестимісячна донечка не могла ніяк заспокоїтися. Вона простягала свої маленькі рученята, мовляв, “візьми мене на руки”.
– Так я могла б з нею посидіти, доки ти готуєш. А то вона так плаче, – сказала старша сестра.
Моя сестра народилася на 15 років швидше, ніж я. Після університету, коли кожна влаштувала особисте життя, ми бачилися дуже рідко. І ось нещодавно вона раптом вирішила мене провідати. Вона взяла із собою мою племінницю. Остання так виросла з миті, коли я бачила її востаннє. Гостювати вирішили кілька днів. Я щиро зраділа їхньому приїзду і навіть намагалася щось приготувати, доки моя малеча спала.
Але звук дверного дзвінка розбудив доню. І та знову влилася у звичних ритм життя дитячим плачем. Так і не відчинивши вхід гостям, я побігла до дочки. Взяла її на руки і повернулася назад на крики дзвінка, що так різав слух.
Відчинила.
– Як завжди, доки тебе дочекаєшся.- по той бік уже почулося бурмотіння сестри.
Гості ввійшли.
– Що ти так? Обніматися будемо?- дівчина якнайширше розпростала руки.
Я поправила руки, щоб було зручніше тримати дитину і підійшла до сестри.
– Будемо, чого ж ні.
– А ти, бачу, так вчепилася у своє маленьке золотце, що й сестру пригорнути не можеш.
Сестра так жартувала. У неї завжди були дуже колючі та в’їдливі жарти. Втім, я все сприймала цілком серйозно.
Далі почався шквал запитань: де шафа, де ванна, де рушники, де туалет…
– Почекайте. Вас багато, а я одна.- спинила я гармидер.
– Дай потримаю дитину. Поможу. А ти все нам покажеш.
Я відсахнулася, притиснувши немовля до себе.
– Ні, не треба. Я сама.
– Ти що думаєш, що я дітей на руках ніколи не тримала?- засміялася сестра і показала на мою племінницю.
Приблизно в такій атмосфері ми провели два дні. Від рідні я дізналася, що геть не вмію виховувати і моя доня виросте надто розпещеною.
З чого такі висновки?
Сестра дорікала мені тим, що півторарічна дитина не може сама погратися декілька хвилин, доки я займаюся іншими справами. От її діти в такому віці були більш відкритими до людей і куди самостійнішими. А моя доця надто вибаглива. Не може навіть спокійно прогулятися з нами подвір’ям: то їй те треба, то се потрібно. Лякається інших людей. Не йде на руки до незнайомців. Боїться гучних звуків. Постійно вночі прокидається. Засинає тільки зі мною. А от у її сім’ї нічого подібного не було. У голову сестри не вкладалося, як можна так виховувати дитину. Ким же виросте моя донька? Терміново потрібно все змінювати.
А ще, окрім доньки, розбалуваний у мене й кіт. Я ще й хазяйка препогана. Чому тварина не слухає команд і лізе туди, куди її не кличуть? Постійно під ногами. Лякає раптовими стрибками.
Взагалі кіт мав поводитися так, наче його в моєму домі не існує.
Підсумувавши все, через кілька днів гостювань сестра винесла мені вирок: як хазяйка я – погана, мати я теж нікудишня і гостинності в мене нуль.
Я , ясна річ, образилася на такі вислови. Це ранило мене зсередини і мовчати я більше не хотіла.
Сестра сказала, що це все були тільки жарти. А тоді ми обидві розплакалися. Поговорили. Помирилися.
Втім, знаєте, у гості до себе її кликати якось більше не хочеться.
Чи доводилося Вам колись чути докори від старших/молодших сестер?
Які у вас стосунки зараз?
Через що найчастіше доводилося сваритись?
