До мене зателефонувала сестра з Харкова.
– Братику, виручай. Катруся моя, роботу хоче шукати в Києві. Дозволь їй пожити у тепер хоч трохи, поки освоїться. ми ж родина! Більше там нікого не маємо.
– Та що ж я бидло якесь. Допоможу, звісно.
Родина у нас була велика. У мене було вісім братів і сестер. Збираємось ми рідко. Бо усі пороз’їжджались, хто куди. А мені от припадає найбільше. Як хто хоче в столицю навідатись, одразу до мене телефонують. Ніби я безкоштовний готель. Але я не жаліюсь. Родина все-таки. Декілька днів чи тиждень можу потерпіти.
Я зустрів племінницю, як годиться, на автовокзалі. Забрав її речі, викликав таксі.
Поселив Катю в кімнаті зі своєю дочкою.
– А окремої не маєте кімнати?
– Та якби була, то одразу би тобі запропонував.
Мене насторожило таке ставлення. Але я промовчав і нічого не сказав. Дівчина була амбіційна. Планів набудувала – аж через вінця. Три дні поспіль вранці по якихось співбесідах ходила, потім сідала на диван і таранилась у телевізор або телефон.
Вчора моя дружина попросила Катю приготувати вечерю:
– Катрусю, ти б не могла щось їсти зготувати? Я приходжу пізно, не встигаю. Ви всі голодні сидите чекаєте. Ти б мені дуже допомогла.
Так ми і прожили цілий місяць. Дівчина лиш брудні чашки по всій квартирі складала, а допомагати нам геть не хотіла. Цілий день без діла сиділа.
– А я вам що служниця? Я взагалі-то в гостях! Не соромно мене так просити?
Так ми і прожили цілий місяць. Дружина після роботи на кухні возиться, я квартиру пилосошу, а дочка брудні чашки по квартирі збирає, які Катя навіть не спромоглась до раковини донести.
А Катя і далі тільки по співбесідах ходить і ледарює увесь вільний час.
– Коли ти уже на роботу підеш – не стримався я і спитав у племінниці.
– Коли запропонують гідну зарплату! Тут всі мені хіба десятку обіцяють, а я менше, ніж за тридцятку не згоджусь! Я хіба дурна за такі малі гроші працювати?
– Катю, я цього не хотів, але ти мене змушуєш! Даю тобі тиждень, щоб знайти роботу і з’їхати. Ми втомились тебе годувати і обслуговувати!
– А ти, дядьку, що хотів собі безкоштовну хатню робітницю чи що?
В мене, наче біс вселився. Але я не витримав. Згріб усі речі каті у валізу і виставив її у коридор. А тоді і дівчину разом з нею за двері.
На наступний день мені телефонувала вся родина. Але я вважав, що роблю правильно. Нічого було так зазнаватись і бризкати пихою. Дівчина геть не цінувала того, що їй дали.
Я вважаю, що якщо затримуєшся в гостях на такий довгий час, то можна хоча б допомогти у тому що просять.
А ви погоджуєтесь з чоловіком?
