Коли ми виховували свого сина, то сподівалися, що у нього складеться щаслива доля. Думали, він знайде гідну роботу, а потім і свою сім’ю. Проте реальність виявилася зовсім іншою.
Це був вихідний день. Задзвонив телефон. Я відповіла.
– Ви мама Діми? – запитала сором’язлива дівчина.
– Так, – здивовано відповіла я.
– Скажіть йому, будь ласка, що потрібна довідка. Мене без неї не впускають в пологовий.
Після цих слів у моїй голові був туман та сотня запитань. Хто ця дівчина? Про які пологи вона говорить? А хто батько? Мій Діма? І чому я про це дізнаюся у такий спосіб? Зрештою я дочекалася повернення сина додому і прямо запитала, в чому справа.
– Ми з Діною раніше зустрічалися, – сказав Дмитро. – Потім я вирішив, що хочу закінчити наші стосунки. Не було у мене до неї любові. Проте Діна заявила, що вагітна.
Я згадала, що дівчина з таким ім’ям дійсно була у мого сина. Він заявив, що не хотів цієї дитини і одружуватися з Діною не збирається. Це вона вирішила залишити немовля, то нехай тепер ним і займається. З категоричних виловлювань Діми я зрозуміла, що переконувати його в чому марно. Адже змусити хлопця полюбити дівчину неможливо. Навіщо їм бути разом, якщо це лише ускладнить їхнє життя? Отже, варіант з весіллям відпадав одразу. Але що ж тоді робити?
Чоловік все ж наполягав на тому, щоб Дмитро відповів за свої вчинки і побрався з Діною. Натомість я поцікавилася, що думають її батьки з цього приводу. Виявилося, що у неї є лише матір. Проте вона страждає від алкогольної залежності і зовсім не займається вихованням доньки. Дівчина мешкала у квартирі бабусі, яка їй дісталася в спадок. У цей момент я припустила, що Діна хотіла використати мого сина як квиток у краще життя.
Адже він пристойний хлопець із порядної сім’ї. Безсумнівно в таких умовах чужі люди подбають про її майбутнє. Тож ми вирішили зачекати, коли Діна знову подзвонить зі своїми вимогами, але вона не виходила на зв’язок.
Пройшло декілька місяців. Про цю ситуацію ми більше не згадували. Одного дня Діма сказав:
– А вам ще потрібен старий телевізор? Я б його Діні відвіз…
Нас з чоловіком, немов холодною водою облили.
– Діна народила? – здивовано запитали ми.
– Так, – відказав Дмитро. – Сина назвали Дмитром. На мою честь. Він такий кумедний і пухкенький.
Ми вирішили зателефонувати Діні і домовитися про зустріч. Хотілося познайомитися зі своїм онуком. Дівчина не заперечувала, тому наступного дня ми з гостинцями поїхали до неї в гості.
Молода мама жила в скромній квартирі. Проте навколо була чистота і порядок. Діна зустрічала нас накритим столом. Вона розповіла, що не шкодує про все, що сталося і на Дмитра зовсім не ображається. Син став сенсом її життя і вона хоче зробити все можливе, щоб вони ні в чому собі не відмовляли. У її планах було віддати малечі в ясла і вийти на роботу. За нею зберігалося місце у місцевій перукарні.
Історія Діни нас дуже вразила, адже дівчина всього хотіла добитися сама і зовсім ні про що в нас не попросила. Вона нам сподобалася своєю наполегливістю і скромністю. Її оптимізм і працьовитість вражали, адже життєві обставини були не легкими.
Раптом прокинувся малюк. Матуся пішла його годувати, а я тим часом хотіла допомогти їй і розкласти продукти в холодильнику. Проте він виявився неробочим. Коли Діна повернулася на кухню, то сказала, що тимчасово все тримає в контейнерах на підвіконні.
Ми з чоловіком зрештою вирушили додому, але як тільки вийшли за двері, то в один голос сказали, що потрібно купити холодильник. Зараз Діна потребує нашої моральної і матеріальної підтримки. Як би не склалася доля Діни і Дмитра, ми хочемо бути поруч зі своїм онуком. Адже діти – це велика радість та щастя.
А як би ви вчинили на місці батьків?
