На годиннику була 8:30, коли Аня прийшла до офісу. Вона завжди приходила заздалегідь, ще навіть прибиральниця не встигла закінчити прибирання. Дівчина завжди віталася зі старенькою пані Олею, вмикала комп’ютер та старанно працювала. Знала, що за 3 хвилини до початку робочого графіку забіжить до кабінету Мар’янка. Бідкатиметься, що знову не встигла кави попити вдома, тому Аня набрала у чайник воду.
– Ох, я знову проспала та не встигла навіть каву на сніданок випити. О, ти вже увімкнула чайник, ну просто молодець. І щоб я без тебе робила?
Потім починає стукотіти довжелезними червоними нігтями по клавіатурі, паралельно розповідаючи різні плітки.
– Ну ти взагалі мене не слухаєш!
– Вибач, просто звіт сьогодні треба здати, директор попросив.
– Слухай, а в мене тут щось програма не відкривається, а Петро Павлович попросив мене до 5 години принести йому всі документи. Будь ласочка, ну зроби це за мене, ти ж у нас найкращий працівник!
І ще обов’язково зробить такі очі, як у кота з мультика “Шрек”. Аня важко зітхає на знак згоди.
– Ну просто супер! Я тебе обожнюю, – радісно крикнула Мар’янка. А потім побачила знайому з іншого відділу та побігла до неї на перекур.
Через годину у кабінет хтось постукав. Це була точно не Мар’янка, адже дівчина завжди гонорово заходила. То була помічниця директора, Олена Василівна:
– Аню, це правда, що ти у відпустку збираєшся?
– Ну так, вже заяву написала, Петро Павлович обіцяв вечері глянути.
– Анечко, я також хочу поїхати у відпустку. Ти ж знаєш, у мене діти, чоловік, так хочу на море. Ми вже навіть путівки купили. Павлович не відпустить двох працівників одночасно. Та і ти тут потрібна, такий хороший працівник, контролюватимеш інших, бо без мене вони розслабляться.
Аня давно мріяла полетіти у Єгипет. А тут пані Олена просить, вона ж заступник директора, їй не можна відмовити. Тому зателефонувала подругам і сказала, що її відпочинок скасовується.
Не встигла покласти слухавку, як до кабінету зайшов стажист Андрій. Він тут працював тільки 4 дні, але вже так себе нахабно поводив, немов сам заснував цю компанію.
– На, треба видрукувати, це договір. Але перевір на помилки.
– Це ж твоя робота!
– Я поспішаю на обід, ти годину бачила? Ну давай, рухайся, зараз всі без мене підуть.
Вже вкотре за тиждень Аня пропускає обідню перерву. Знає, що колеги разом збираються у сусідньому кафе, але їй жодного разу не запропонували приєднатися до компанії.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На годиннику була 8 вечора, чоловік Микола під’їхав під офіс, щоб забрати Аню. Не гоже їй після важкого робочого дня ще їхати у маршрутці з пересадками.
– Ти знову затрималася. Ну скільки можна?
– Вибач, коханий, просто звіт робила, а потім ще перевіряла всі документи, переписувала договори, а ще Петро Павлович попросив зателефонувати до клієнтів та домовитися за зустріч. Він скоро у відрядження їде, так що я ще готель резервувала, квитки йому купувала.
– Але хіба це твої обов’язки? Здається, що ти виконуєш майже всю роботу, але тобі досі платять 5 тисяч. Ну це просто смішно. Всі там на роботі сіли тобі на шию, а ти слухняно все робиш. Тебе навіть у неділю на роботу кличуть. А ми так давно з тобою не були в кіно чи кафе. Вже не згадаю, коли востаннє разом на дачі відпочивали.
– Пан Петро каже, що у мене досвід малий, щоб підвищення просити.
– Послухай, є безліч компаній, які тебе радо приймуть. Ти така у мене розумна. Навіщо тобі за ті копійки працювати. Пожалій себе, а на інших просто начхати. Вже через цю роботу нічого не бачиш, тільки нею і мариш. Та не цінують тебе там, зрозумій!
Вже не вперше Аня з Михайлом сперечалися на таку тему. Спершу дівчина сподівалася, що директор нарешті підвищить їй зарплату. Адже навіть Мар’янка, яка не вміла принтером користуватися та тільки каву пила, отримувала 14 тисяч гривень.
– Я не хочу цього казати. Але розумію, що зможу тебе втратити через такий ритм на роботі. Тому обирай – або ти залишаєшся зі мною або я завтра ж пишу заяву на розлучення. Дістало, що ця епопея триває вже 3 роки. Я говорив зі своїм директором, для тебе є чудова вакансія і зарплата там у три рази більша, ніж на цій жалюгідній фірмі. Та ти навіть можеш дистанційно працювати.
Цілу ніч Аня не могла заснути. Згадувала, як довго вона шукала роботу, ходила на десятки співбесід і тільки Петро Павлович погодився її взяти секретарем. А вона тоді тільки 4 курс закінчила, досвіду майже не мала.
Вперше за 3 роки дівчина запізнилася на роботу. Однак, прямувала до директора:
– Що це таке?
– Заява на звільнення.
– Ну якщо це ти так у мене просиш підвищити зарплату, то я можу. Тільки у тебе стажу нема, тому можу запропонувати замість 5 тисяч давати тобі 7.
– Ні. Не треба мені від вас ніяких грошей, тільки поставте, будь ласка, свій підпис і все.
Через 5 хвилин Аня збирала свої речі до коробки. Обережно поклала рамку з весільною фотографією. Зрозуміла, що тоді вона зробила правильний вибір. Раптом до кабінету залетіла, немов відьма, Мар’янка:
– Це правда? Ти що, здуріла? Негайно забирай заяву назад, я ж без тебе тут пропаду!
– Ні. Я втомилася всім допомагати за 5 тисяч. Досить з мене такого рабства, я гідна кращої роботи.
– Та ти просто зрадниця. Конкуренти переманили. Ну і йди, знаєш, ти нам ніколи не подобалася. Звичайна сіра мишка. І за що тебе тільки Павлович на роботу взяв?
Всі проводжали Аню косими поглядами. Навіть не допомогли речі знести. Ще й пані Олена обсипала її словами “подяки”, адже тепер директор точно не дасть відпустку.
Аня довго плакала вдома. Не подівалася, що колеги ось так відреагують на її звільнення.
– Пригадай, як у вас працювала така дівчина, Христя, здається. Вона з Мар’янкою постійно каву пила та голосно реготала, тебе від роботи відволікали. І ваші колеги аж самі скинулися на проводи, коли дізналися, що Христя написала заяву. А все тому, що вони цінують тільки таких ледарів та нахаб. А ти у мене не така. Повір, всі тобі ще заздритимуть! – казав Михайло.
Через декілька днів Аня влаштувалася на хорошу роботу з великою зарплатою. Ще й з колегами дуже потоваришувала.
Дівчина вчинила правильно? А що б ви робили з такими колегами на її місці?
