Я зустріла Дениса на дні народженні своєї подруги. Тоді він ще був одруженим, але стверджував, що між ними з дружиною все скінчено. Так п’ять років тому між нами зав’язалися стосунки. Він переїхав у наше місто, а колишня жінка з дитиною залишилися в селі.
Незабаром я зрозуміла, що завагітніла. Це було невчасно і незаплановано. Тай лікарі не рекомендували мені народжувати через проблеми зі здоров’ям.
Все ж синочок з’явився на світ. На щастя, з ним все було гаразд. Одразу ж лікарі попередили, що я більше не зможу мати дітей. На той момент мене це не дуже хвилювало, адже я була в ейфорії від думки про те, що у з моїм немовлям все добре.
Я лежала в палаті і чекала на цю довгоочікувану зустріч з сином.
– Це твоя перша дитина? – цікавилася сусідка по палаті Олена. – Пригадую, що я також з нетерпінням чекала, коли мені винесуть моє перше немовля.
Зрештою, я вирішила самі піти поглянути на дитинча. Вийшла на коридор і попрямувала до відділення, де знаходилися новонародженні. Я одразу впізнала свого малюка і декілька милувалася ним через скло. Він спокійно і солодко спав. На душі одразу стало спокійніше. Я вже хотіла повернутися в палату, коли помітила дитинку в іншому боксі.
– Вам тут не місце, – раптом озвалася медсестра.
– Я лише дивлюся, – швидко відповіла я і запитала, – а що це за діти поруч?
– Це немовлята, від яких відмовилися. А це дитинча народилося хворим і молода матір вирішила залишити його…
Пізніше я вперше нагодувала свого сина і попросила, щоб медсестра принесла мені немовля із сусіднього боксу.
– Дивися, щоб потім ти про це не жаліла, – попередила вона.
Як тільки дитинка опинилася в мене на руках, я одразу зрозуміла, що не покину пологовий без неї. Ввечері повідомила Дениса, що збираюся всиновити немовля.
– Навіщо тобі це? Якби хоч дитина була здоровою! Попереджаю, що я заберу сина, а ти залишишся сама зі своєю знахідкою! – різко відповів чоловік.
– Хіба ти не розумієш, що цій дитині також потрібні батьки? – намагалася я достукатися до Дениса.
– Ти несповна розуму.
– Я – мама. Моя совість і материнські інстинкти не дозволять вчинити по-іншому. Незважаючи на твою думку, я всиновлю цю дитину.
Коли мене виписали з пологового, я повернулася додому з двійнею. Принаймні саме так я пояснювала, чому у мене двоє дітей. Вдома на мене чекав батько і рідна тітка. Денис не захотів бачити навіть рідного сина. Лише тоді я зрозуміла, що нічого іншого від нього не можна було й чекати. Адже він абсолютно не дбав про свою дитину від першого шлюбу.
Наступні декілька років були складними. Я невимовно вдячна своїй тітці, яка завжди допомагала мені і була поруч з одним сином, поки я лежала в лікарні з іншим. Лікування було дорогим, тому довелося продати трикімнатну квартиру в центрі міста і переїхати в однокімнатну на околиці. Про кар’єрний ріст також довелося забути, щоб мати змогу більше часу приділяти дітям.
З того часу пройшло десять років. Зараз я щаслива мати двох здорових дітей. Вони розумні, добре вчаться і займаються спортом. Денис інколи приїжджає до свого сина, але ми практично не спілкуємося. Я досі не пробачила йому його вчинок.
Чи наважилися ви б на такий вчинок?
