– Ти вже надоїв мені зі своїм трактором! Одні ремонти в голові! А про сім’ю коли будеш думати? – розплакалася Дарина.
– Це ж моя робота. Що з тобою? Ти усім постійно невдоволена…- не встиг закінчити Віктор, як його жінка розвернулася і пішла геть.- Напевно знову побігла матері жалітися, – буркнув він.
Чоловік передягнувся в робочий одяг і пішов в гараж. За годину він зробив все необхідне і радів, що завтра начальству зможе сказати про закінчений ремонт.
Віктор вийшов на вулицю і вдихнув свіжого повітря. Додому не було бажання йти. Раніше Дарина була веселою і легкою. Таку він її покохав. А зараз що? Звичайно, почуття залишилися. Та жінка не схожа сама на себе. Чоловік не любив суперечок, тому ноги понесли його до берега річки.
Згодом він пішов в армію. Звідти писав Дарині листи. Вона ж наполягала на тому, що треба якомога швидше одружитися. Як тільки Віктор повернувся додому молодята зіграли весілля. Усі зрозуміли до чого був цей поспіх, коли через 5 місяців Дарина народила доньку. Місцеві баби швидко зрозуміли, що завагітніла жінка ще тоді, коли її наречений був на службі. Зрештою, навіть неозброєним оком було помітно, що Полінка чорна і кучерява, а Дарина з Віктором світловолосі. Тоді й почалися плітки та пересуди.
Та чоловік не звертав на це уваги. Знайомим казав, що дочка вдалася у його діда, якого ніхто не бачив.
– Вікторе, привіт! Як у тебе справи? – біля річки на прогулянку зібралася сім’я Васильєвих.
– Дядечку, дивіться, що наш тато зловив! – хлопчики показували судака.
– Чудовий улов! – відказав Віктор.
– А мати не хотіла дати нам сачок, – сказав Геннадій, глянувши на Варвару. Дружина лише усміхнулася і обійняла чоловіка. Варя завжди почувала себе ніяково в присутності Віктора, хоча їхні стосунки закінчилися багато років тому.
Сини підбігли до матері, щоб та поправила їхні кепки. На одну мить Віктор уявив, що це могли бути їхні діти. Після цього він швидко попрощався і пішов додому.
За вечерею всі сиділи мовчки. Чоловікові хотілося запитати, як пройшов день і що нового у його дівчат, але язик не повертався. Хоча так було не завжди. Раніше вони багато говорили.
– Ти сьогодні спиш на дивані, – холодно сказала Дарина.
– Що сталося? запитав Віктор, але дружина не відповіла. Зі сльозами на очах вона вибігла з кімнати.
Чоловік цілу ніч не міг заснути, бо його мучили думки про те, що, мабуть, його дружина зраджує. Зранку в кімнату тихо зайшла Дарина.
– Чому ти не спиш? – запитав Вітя.
– Не можу…Важко мені, – зізналася Дарина.
– Може, ти…- раптом здогадався чоловік.
– Так. На третьому місяці. Двійня, – відказала жінка. – Як мені страшно! Я з Полінкою так мучилася, а тепер двоє! З перших днів не можу ні спати, ні їсти. Тільки сльози градом котяться.
Та Віктор у цей момент був найщасливішим. Він згадав, як вчора зустрічав біля річки Васильєвих. Таких радісних, усміхнених. Можливо, все в цьому житті тільки на краще. Тепер у нього буде двійня! Його двійня!
– Даринко, а чому ти раніше мені не сказала? Я так радий!
– Не знаю, – знову розплакалася дружина.
– Чого ж ти плачеш?
– Бо тепер у нас буде троє дітей! Це не з одною дочкою!
– Все буде гаразд! Ми впораємося.
Дарина нарешті заспокоїлася і заснула. Вікторові пора йти на роботу. Цього ранку він буквально летів туди на крилах щастя з посмішкою на обличчі. Він уявляв свою майбутню щасливу сім’ю, яка ловить рибу на березі річки.
Чи сподобалася вам ця життєва історія?
